Jan 21, 2017

Зміни У 2016-му

Давненько мені не писалось тутка... Привіт усім! Як ваші справи? :) Скучила за вами! Читаю ваші блоги, не відписую, але завжди читаю! Сумую за вашими коментарями... Сподіваюсь ви мене не забули :)

2016 виявився повний фейлом в плані всіх моїх проектів. Все почалось ще з обіцянки щомісяця розказувати про наші справи і постати фотки: мене вистачило на 2 місяці, далі на якийсь підсумок по нашій весні та й на тому проект закінчився. Ще пригадую починала писати про якісь особливо-унікальні дні в моєму житті (а таких було ще багато насправді від моменту десь серпневого посту), але і те закинула. Ну а про осінні спортивні досягнення, дієти, аромотерапію (про яку я мала б розказувати в жовтні) - взагалі мовчу... А я, так між іншим, мило варила ;) а ви навіть про це не знаєте... ех... Мала надію, що хоч цей проект доведу до кінця, але і тут не склалось... Але ж усьому є поясненя! Чи то скоріше відмазки? Я ще не вирішила, що то таке було :) А було, насправді, неймовірно велика купа всіляких приємностей і кардинальних змін для усіх нас! По-перше, я вийшла на роботу! Круто, хіба нє? Повірте, після 4-х років декрету (тимчасова робота з дому по 2-3 години в день не рахується) це дуже круто для мене! Тому залишайтесь зі мною і читайте далі...

Як я вже казала - я вийшла на роботу. Не планувала. Більше того – навіть не хотіла. Тобто хотіла, але з весни, хоча б... не раніше. Але є щось в тому світі окрім наших бажань і якийсь отой фатум чи то доля часом дуже вчасно корегують наші плани. Отож, десь на початку жовтня дзвонить мені подруга і каже, що в них стартуватиме новий проект і вона бачить мене на цьому проекті як нікого. І все ніби гарно так – старт проекту, ключові ролі і позиції, цілком нова команда, нові технології, автоматизація (про яку я давно мріяла)... Лиш один момент – треба перші 4-6 тижнів працювати в клієнтському офісі в Коламбусі (3-4 дні в тиждень). Після цієї фрази я цілковито відмовляюсь, бо навіть не бачу як я б змогла таке провернути – відлучати Девіда від грудей – не варіант, з ким залишати, як чоловік справиться з Емілі, яка дуже мамина доця... Одним словом не моя робота, не мій проект, не піду. І я б так і залишилась в своїй зоні комфорту, якби Оксана не виявилась людиною для котрої відповідь “ні” не підходить :) а вона саме така! І коли їй щось треба, то вона досягне цього будь-якими можливими і неможливими способами! І я просто неймовірно вдячна їй за це (не знаю чи вона мене читає :))) мабуть швидше ні, ніж так)! Ви собі просто не уявляєте яка я хеппі, що все склалось так як склалось, що я наважилась піти на такі кардинальні зміни (а для мене вони такими), що Оксана таки витягла мене з домашньої рутини і допомогла зрозуміти, що при великому бажанні можливо організувати все що завгодно! Тепер я трошки така бізнес леді з сумкою від Кельвін Кляйн :)))). Я щодня (ну, майже щодня,) добираюсь поїздом на роботу – не метро! ПОЇЗДОМ. Ніколи в житті не повірила б, що буду годину добиратись до роботи :). Працюю в Чикаго в крутому офісі на крутого клієнта. Літаю час від часу в Коламбус до вже згаданого клієнта – то як відпустка, а не робота :) ходимо в ресторани (в готелях не дуже наготуєшся), в кіно, на екскурсії...

Але ж вам певно цікаво як то я все поменеджала пра?! Одним словом якщо чогось дуже хотіти (а чим більше я взнавала про ту роботу тим більше її хотіла) можна придумати і організувати все на світі! Першим ділом я для себе зрозуміла і прийняла наступне – Емілі достатньо доросла щоб залишитись з татом, Девіда я не хочу відлучати від грудей і не хочу залишати з незнайомою мені людиною-нянею. От і почали ми з чоловіком вигадувати і продумувати різні варіанти ситуації. Розповідати про всі варіанти я не буду, хоч було їх в нас не мало (як виявилось не буває безвихідних ситуацій, хоч моя мені на початках такою і здавалась :)), а розкажу лиш про той фінальний обраний і найкращий. Отож план, реалізація якого триває досі, такий: до Девіда прилітає бабуся на 4 тижні (дякуємо Роминій мамі за те що так швидко все владнала з роботою і особистими планами), Емілі йде на повний день в садок, я виходжу на роботу, через 4 тижні з Девідом залишається моя подруга, а в лютому на півтора місяці прилітає вже моя мама. З квітня Девід йде в садок. Спитаєте чому я не віддала в садок відразу і навіщо то треба було отакі замути вигадувати? Просто я хочу в конкретний садок – той в котрий ходить Емілі, а там місце буде лише з квітня. Та і мені спокійніше все таки що така малеча буде вдома доглянута, нагодована і вигуляна. Та і в сезон грипу не дуже хочеться віддавати дитину до інших сопливих дітей, бо що ж то буде за робота, якщо я кожен другий тиждень вдома з ним сидітиму?! І бабусь зайвий раз запросили – це ж завжди приємно :). Правда трохи нюансів з нашим планом, бо Віка приходить до нас з своєю донечкою маленькою і Девід дуже ревнує. Прикиньте?! Не Меланка ревнує, бо мама іншою дитиною займається, а мій малий, бо видно відчуває, що Віка до нього прийшла і не хоче ділитись тою увагою ні з ким. Так що часом Віці не просто з тими дітлахами, але вона тримається :). Ще момент з садком – в нас там трохи якісь зміни з менеджментом і вже немає тих з ким я про квітень домовлялась, одним словом все не зрозуміло зараз...

Але роботу в Чикаго ще було реально спланувати, а от що робити з відрядженнями?! Було б просто якби я готова була відлучати Девіда від грудей, бо малий вже на той момент їв добре дорослу їжу. Я вже й не пригадую що ми там планували і що думали, тому розкажу що в результаті вийшло. В перший тиждень відрядження я потягла малого і бабцю з собою в Коламбус. Ми собі жили в готелі близенько від офісу і я навіть в обід приїжджала годувати Девіда. Наступний тиждень я вже полетіла сама, вирішила що тато і бабця протримаються 2 нічки. Так і сталось! Вони супер гарно протримались, а для мене та поїздка була справжньою відпусткою! :) Далі я знов взяла Девіда з бабцею у відрядження. А на четвертий тиждень прихворіла Емілі і я працювала з дому. Отак і пережили ті обовязкові 4 тижні. Зате скільки всього навчилась я! Вперше сама летіла, брала машину на прокат, драйвала в чужому місті, поселялась в готель, працювала! (мій перший робочий день був саме в Коламбусі :)). Крутий досвід чесно! Тепер чуюся в силі їхати куди завгодно і драйвати де завгодно! Такий досвід цікавий в мене ще колись був, коли довелось теж по роботі самій на Манілу летіти з трьома пересадками через арабські країни :) Було круто!


Отаким було закінчення 2016 року... От чому я цілком закинула всі свої бложні проектики... От чому так давно нічого тут не писала і навіть не знаю коли наступного разу писатиму... Я ще лише вчусь давати раду з роботою, дітьми, чоловіком, готуванням і прибиранням... До чогось вже адаптувалась, а щось так і залишається непоменеджаним. Скоро мама до нас в гості прилетить, весна прийде, відпустку візьмемо... А наразі тішуся щоденними поїздкам в поїзді з чоловіком, і роботою в офісі :)

Пригадую, що я ще вам обіцяла розказати про свої 12 тижнів на проекті WowBody :) та, я барала участь в такому! Це мега крутий проект і я капець яка хеппі була в ньому приймати участь. Але така розповідь вимагає окремого простору для опису, тому спробую якось в іншому пості про все написати. А тут лише скажу, що після народження Девіда (а це було без шести днів рік тому :)) я схудла на 22 кг, навчилась стояти в планці не менше 2-х хвилин і легко ношу S-ку, а часом і XS-ку :) Задоволена собою, своїми досягненнями і зовнішнім виглядом!


Я так багато хочу розказати, але якщо ще хоч абзац напишу, то ви певно втомитесь читати, тому далі будуть окремі пости - про красуню Емілі і її три рочки, про Девіда, його преші кроки і перший День Народження, про початок 2017 і наші плани... Сподіваюсь, що тепер не пропадатиму аж так на довго :)

Oct 1, 2016

The Happiness Autumn. September - Sport. Diet. Sleep.

Пригадуєте я вам колись розповідала про книжку "The Happiness Project"? Відколи її прочитала все собі думала над таким проектом на рік який зробив би мене ще щасливішою. Але рік, то дуже довго, та і на роботу мені б колись хотілось, а тоді і часу поменшає на всілякі інші справи... Одним словом вирішила я почати з якогось одного щасливого сезону. Люблю осінь, особливо чиказьку, незважаючи навіть на те, що цьогорічна виявилась холодною. От, думаю, почну з неї. Звідси і назва The Happiness Autumn. Пригадалась ідея книжки - власне, ти не можеш змінити світ чи людей навколо тебе, але можеш змінити себе і якісь моменти свого життя, які хотілося б покращити ну чи бодай зрозуміти чому воно саме так. І хоч я думаю, що в якійсь мірі світ таки змінити можна, але розпочала таки з менш глобальних завдань. Отож, - моя осінь, мої зміни, мій маленький Проект Щастя. Побачимо, що з цього може вийти ;)

Sport. Сказати що я зовсім якась неспортивна і спортом не займаюсь не можу. Я бігаю, коли є нагода, ходжу в басейн, коли є нагода, роблю різні вправи, ну ви вже зрозуміли - коли є нагода. І от ключовою тут, власне, фраза "коли є нагода". З двома дітьми важко виробити якусь постійність, бо чомусь завжди стається як от з тим бутербродом, котрий падає маслом вниз - якраз коли запланувала собі вийти на пробіжку або дитя раптово захворіло або плаче гіркими сльозами, бо теж хоче побігати або в чоловіка стрижка запланована ще місяць тому, але він про це забув сказати :). І от набридли мені отакі нестабільні заняття і довелося щось з тим робити. як показувала практика спланувати щось зранку і виконати вечером - це майже нездійсненна мрія в силу вище сказаних причин, та і взагалі вийти кудись вечером на годинне тренування майже неможливо, бо Девід дуже мамин по вечорах і рано лягає спати. Зате можна було щось собі спланувати вдень #колидітисплять і вдома. Вправи від Аніти Луценко були в самий раз! Трохи далі почитаєте про #14днівбезсолодкого в комплексі з крутими вправами щодня. Скажете що ж то за тренування яке триває 5 хв в день? Ну по-перше, я теж так подумала і тому почала шукати собі ще додаткові челенджі, а по-друге, повірте 5 хв тренувань + невживання цукру дають крутий результат за 2 тижні - перевірено! Так ось, окрім згаданих крутих вправ (знаходьте в інстаграмі Аніту і все самі зрозумієте) я ще собі знайшла отакі челенджі на місяць.



Робила всі три (ще була planka challange), бо в сумі вони давали доволі повноцінне тренування. Часу займає не багато (може хвилин 15-ть все разом) та і можна робити і коли діти не сплять (Емілі зі мною тренувалась з задоволенням). Для мене просто супер вихід з ситуації, коли вийти з дому на якесь тренування важко. Тим не менше домовитись з чоловіком про "мої спортивні вечори" двічі на тиждень теж вдалось (правда ми цю практику ще влітку почали) - поділились - мені вівторок і четвер, йому - понеділок середа. Трохи бігали, трохи плавали, часом плавати хотіли і діти, тоді доводилось брати їх і тоді плавали лише вони :)

Забігаючи наперед скажу, що під кінець вересня підписалась на один цікавий проект, вже тепер на 12 тижнів. Закінчується він у мене 19-го грудня, от тоді то і ділитимусь з вами враженнями.

Diet. А ви знали, що "дієта" з грецької означає "спосіб життя" або "режим харчування"? Але ніяк не "споживання якихось конкретних видів продуктів для того щоб схуднути", як більшість асоціює це слово. Тому якщо ви подумали, що я посадила себе на якісь там дієти і їм одну гречку з кефіром, то ви помиляєтесь. Я ще їм вівсянку :-Р. Жартую. Їм я все! Лиш відмовилась від цукру. Якось прокинулась одного понеділка, а тут черговий пост в інстаграмі від Аніти, мол готую проект "14 днів без солодкого". Думаю, а чом би й ні - не чекаю навіть Анітиного проекту і стартую вже сама. Роздрукувала гордо на листочку "14 днів без солодкого" з календарем щоб закреслювати дні, повісила на холодильника і розпочала вже сьогодні. Підсадила чоловіка і перестали ми їсти цукор. Через тиждень проект свій розпочала Аніта і виявилось не все так просто. По-перше, Аніта щодня давала якусь вправу яку треба виконати. Це не забирало більше 5-ти хвилин - ну скажімо віджимання - 20 разів по 3 підходи з перервою між підходами 30 сек. Знов я про спорт. Так в чому ж ідея не їсти солодке 14 днів? Ідея в тому, щоб відівчити себе і свій організм від приторного ненатурального смаку до якого ми, ні не так - до якого я (пишу про себе, бо може ви і не їсте солодкого) звикла і якого мені постійно хочеться. А десь так воно і є, чи правильніше сказати було. Не те щоб я торти на сніданок, обід і вечерю лопала, але солодкого перекусу після чи між прийомами їжі мені постійно хотілось. Не вірила я що можна себе відівчити. Не вірите і ви? Спробуйте :). 2 тижні без випічки, шоколаду, меду, сухофруктів і будь-яких солодких напоїв в тому числі фрешів. Ваш десерт, як каже Аніта - це фрукти - усі, окрім банана і винограду. Важко? Зовсім ні. Солодкого хочеться в перший день, і в другий і в третій, але вже менше, далі ще менше. Через тиждень його не хочеться взагалі, а через два воно здається таким приторним, що більше однієї ложки, навіть найсмачнішого торта, з'їсти важко :) Цікаво для себе знати, що можна запросто жити без того без чого раніше життя здавалось майже неможливим. А ще цікаво знати себе і те що ти можеш досягнути поставленої мети, нехай навіть вона не надто глобальна ;) Ще цього місяця був експеримент з йогуртами - я перепробувала усі з трьох своїх улюблених магазинів (по-суті, це єдиний момент коли я порушувала Анітине "без солодкого") і вибрала для себе ті, котрі найбільше сподобались і вкотре переконалась що зовсім не люблю ті що low fat. І експеримент з гранолою - їсти її на сніданок 10 днів поспіль. Люблю гранолу, весь час її готую і завжди їм, але як тільки випадає нагода на вихідних з'їсти щось інше, то віддаю перевагу картоплі з м'ясом :). От і вирішила спробувати їсти цю смачнющу вівсянку обсмажену в меді з сухофруктами і горіхами щодня протягом 10-ти днів. А взагалі, скажу вам, що якось за останній час наші домашні прийомі їжі стали якимись кольоровішими, чи як то ще сказати - з'явилось більше нових оригінальних страв, більше овочів і соусів. Смачно жити - круто ;)





Sleep. Ну про сон нічого надто цікавого вам не розкажу, бо не робила якогось особливого дослідження як, коли і скільки треба спати. Знаю лише, що мені треба моїх 8 годин і що я хочу навчитись вставати рано. Я найсправжніша сова в тому плані і зробити з себе жайворонка мені ніколи не вдавалось, але треба ж колись починати. І тут мені дуже допоміг Девід, котрому о 7-мій ранку вже неспиться, а о 9-тій вечора дуже добре позіхається і засинається :). Тобто фактично то навіть і не моя заслуга, а малого, котрий стабільно о 7-мій мене піднімає і за що я йому дуже вдячна. А ще більше вдячна йому за те, що він добре спить вночі. Може раз і прокидається, але я навіть цього не чую - годую спя :) Тому станом на 7-му ранку я бадьора і мега-виспана! Задатки сови таки залишаються, бо я не можу зранку вчитися чи працювати чи ще щось таке робити, зате звечора хоч пів ночі сидітиму і все мені буде гарно вчитися (так колись до екзаменів готувалась :)). Вставати рано дуже кльово насправді - день здається мало не вдвічі довшим і справ робиться знааааачно більше. Тому планую цю традицію собі залишити і надалі, допоки діти сплять, а по вечорах ні до чого готуватись не треба :)

А тепер трохи про результати, а то написала купу тексту, а ви навіть не знаєте що з того всього вийшло :) Отож, результати такі:

 - мінус 4 кг лише за вересень
 - мінус скількись там сантиметрів (я вже не пригадую, але не мало :)) з різних частин тіла
 - пропала залежність "закусити солодким" (лиш чесно признаюсь дуже шоколаду хочеться, то часом собі його їм по кусочку :))
 - з'явилась якась така легкість - бігаю по сходах туди сюди по двадцять разів на день і воно мені якось так просто - навіть не помічаю цього
 - смачно їм, добре сплю, рано встаю і все на світі встигаю!


Приєднуйтесь ;)

Sep 30, 2016

Девід. Місяць 8-мий. Тосі-Тосі

Якісь в мене зовсім непослідовні постики про Девіда - то пишу щомісяця, то якісь важливі дати, як пів рочку, наприклад, пропускаю. Ну але вже є як є - неспиться о 5-тій ранку, то є трохи часу на писанину :).


Якщо якимсь таким лозунгом 7-го місяця було "Девід спить", то зараз це буде фраза "Девід ість" :). Ви собі вже намалювали картину як моя дитина з'їдає порції по 200г і як я успішно замінила всі ГВ на дорослу їжу? Тоді я спершу розшифрую, що означає "Девід їсть". Отож, "Девід їсть" означає відкриває рот, не відвертається, куштує те що йому туди поклали, не випльовує, ковтає і відкриває рот знову, і так 5, ну часом 10 його маленьких ложечок, поки не починає відвертатись, закриватись і випльовувати :). Але все одно малюк ЇСТЬ! Йому багато що смакує, а головне йому все цікаво - цікаво що на столі, цікаво те що ми їмо чи п'ємо, він все хоче спробувати і до всього тягнеться. А тепер я вам трохи розкажу що ж Девід їсть. І якщо ви подумали про якісь блендерні пюрешки, то це геть не те. Девід їсть борщ :) і картоплю з м'ясом (до речі дуже любить), а ще любить творог (сам чи з йогуртом чи особливо з бананом), фрукти погризе, гречку чи просто м'яско якесь, вареники :) Так що в нас на всі 100% педагогічний прикорм і малюк перепробував вже мабуть все окрім грибів, навіть рибу їв. Просто за останній місяць ми і самі грибів не їли, а так певно і їх спробував би. Коли йому більше їсти нехочеться, то Девід робить отак



Трохи про іграшки. Хоч що тут розказувати - Девід ними не бавиться. Майже взагалі. Зрідка може щось пожувати ). Може трохи поповзати між ними, якщо їх багато кругом, а до будь-якої опори далеко. Але як тільки він ту опору знаходить, тут же встає і нічо йому більше не треба. Пробує ходити тримаючись за щось, просто обожнює і дуже тішиться якщо ходити з ним за ручки, героїчно відпускає часом руки і пробує балансувати, невтримується і гепається на попу ). Страшне як любить посудомийку - ще з кімнати чує як я її відкриваю, приповзає і намагається в неї залізти. Не менше любить сходи! Як тільки вони йому попадають в поле зору, він тут як тут і вже на них лізе. Вміє залізти на всі наші домашні 16 сходинок, а в мене кльова фізкультура по двадцять разів на день ). Але тут вже Емілі допомагає - вона дуже за братика хвилюється як він кудись "не туди" лізе і навчилась його знімати з першої сходинки або притримувати щоб не звалився - так що маю маленьку помічничку! Останнім часом в нього така забава - взяти будь-що в руки і кудись з тим вилізти, а тоді стоячи бавитись і гризти. Тільки частенько це щось важке - книжка наприклад, яка в нього постійно падає і він знову і знову присідає, піднімає, встає і дуже кумедно свариться, як вона знов падає - "абу-абу" "ава-ва" :)))) це певно для малюків трагедія вселенського масштабу!




Знаєте, в кожному місяці є щось таке непросте з тими малюками - цього місяця це засинання. Так йому то важко йде що капець. В машині засне, якщо це не після 7ї вечора (бо тоді просто кричатиме всю дорогу), в рюкзаку засне, якщо дууууже хоче спати, а вдома - це просто суцільні заколисування на м'ячику - я вже ноги собі накачала, мовчу про руки :) і часом то може і пів години тривати і довше. Але загалом не жаліюсь, бо малий лягає о 9-тій і до 7-ї спить (з перекусами, звісно, але я сплю, тому мені ок).

А вечорами дитина тільки мамина - навіть в татка плаче на руках, хоче до мене :) А вдень вже теж особливо крім мами і тата ні до кого на руки не йде - плаче, а як мене бачить, то ручки до мене тягне. Останній раз в педіатра теж плакав як тільки я його з рук відпускала, навіть ходити не хотів - лиш стояв на столику і обіймав мене - так мило було :). До речі, про візит до лікаря - Девід вже важить 8.600кг і має зріст 70см (для статистики). А зубки в нього лізуть парами, тому за цей місяць ще плюс два верхніх додалось (одночасно в один і той же день) і тепер їх в сумі 6-ть!


І малий тосяє :) Спершу думала, що то він собі сам отак просто тосі-тосі робить, але якщо йому кажеш "тосі-тосі", то відразу намагається потосяти тими рученятами ) виходить кумедно кулачками чи пальчиками, але ж тосяє ))).

Щодо себе, то я щодня тішусь малими, звісно, але зараз якийсь такий період, що я легше їх від себе відпускаю. Колись, пригадую, бігла за Емілі в садок, а зараз зайві пів години ще почекаю перед тим як забирати ). І справа не лише в тім, що їй в садку стало більше подобатись чи в тім що маю багато справ вдома, просто хочеться хоч трошки якогось особистого простору і часу на себе. Все частіше подумую про те щоб Девіда віддати в садок (просто шкода що то сезон грипу починається - не хочу щоб хворів) або з нянею залишити. І дуже вже мені хочеться на роботу... Щодня все більше і більше - не знаю чи до весни дотерплю :). 

Sep 20, 2016

Проект "12 Місяців". Весна. Мама. Будинок. ГрінКарта :)

Мій проект "12 Місяців" плавно перейшов в "Пори Року" :) Вже літо пройшло, то де там я про березень писати. Але весна видалась дуже цікавою і багатою на події, тому слухайте.

Спершу трохи дітисьок. Початок весни був ще холодний, але ж нам поштою прийшли нові гумачки, то хіба ж то цікаво йти гуляти в зимовому взутті?!


Я тепер деякі речі купую для Емілі в таких кольорах, щоб потім і для Девіда прийнятними були :). Ще було багато подружок і гулянь, катань, з'їжджань:


Отак завжди з Емілі стається після тутешніх гірок :) Останні дві фото вже квітнево-травневі, загалом, напевне вперше, весна видалась доволі гарною


А оце офіційно мої улюблені фотки доці - не можу вибрати, тому тримайте обидві :)



Це вона мою шапку напялила :) гарно їй, правда?!

Ще ми багато читали і бавились кльові настільні ігри (я вже вам якось про них розказувала)


оце дітки печенька розмальовують на Девідових хрестинах.




А ось ще трохи всяких позувань, емоцій і гарного настрою! Я просто вибираю найулюбленіші фото нашої Весни 2016 :)
З сумного хіба лише те, що закрили наш улюблений книжковий магазин :( прийшли ми якось туди погуляти-побавитись-почитати, а там майже усі полички вже порожні... а ми так гарно там читали і виступали на сцені - пісеньки співали, і залізницею Томасом бавились... ех... ще одни такий вже тепер далеко, хоч по гамериканських мірках їхати машиною 20хв, то норм, але ми так ще і не їздили...


Ще були хрестини нашого хлопчика, але про це дуже-дуже хочу розказати окремо і показати вам багато гарних фото! Тому наразі тримайте лише отаке фото з хресними :)


А далі ми купили будинок :) Такий затишний і компактний і такий наш-наш :) Коли ми вперше їхали на нього дивитись, то навіть фоток ще не було на сторінці продажу. Просто ми дуже хотіли саме в тому районі, саме оті будинки (бо це таунхауз, котеджного типу, знаєте? такі що поряд один біля одного стоять - тобто одна стіна будинку в нас спільна в сусідами). А коли я побачила його номер, то точно знала що буде нашим :)


В нас весілля було 25-го серпня, а якраз по тутешнім стандартам спочатку місяць потім день (825) :) Отож, тепер ми маємо 3 поверхи, 3 спальні (з Девідової татко собі кабінет зробив наразі), кухню, вітальню, сходи, ще одну кімнату на рівні гаража, яка наразі виглядає як дитяча, бо там мільйон дитячого стафу, який нам понавіддавали, і патіо. Одним словом маємо куууупу місця! Хоч будиночок маленький і дитячі маленькі, але і діти в нас маленькі :) тому наразі нам ок. Процес покупки будинку був таки цікавим і довготривалим, якось вам про це окремо разкажу. Трошки самостійних ремонтів, прибирань і от через тиждень після купівлі ми вже переїхали! Досі дуже тішимось - от чесно, я щодня тішуся - сходками, кухнею, тим що все зручно і гарно так, великим патіо-балкончиком і нашими кріслами на ньому, які нам бабця Іра подарувала :) особливо люблю Емілі кімнатку - якась вона мені така дитяча-дитяча, незважаючи на те що маленька, але з великим вікном, купою світла, крутим дорослим ліжком... Люблю наш будиночок, люблю місцинку де він знаходиться, тішуся можливістю ходити пішки в басейн і на тенісні корти, а ще на 5 різних дитячих майданчиків і в бібліотеку. Так що тепер ми центрові рєбята в нашому селі :))). При нагоді обов'язково вам розкажу про покупку, зважаючи ще й на те, що нічого ми не планували купувати :) але тепер ви знаєте звідки в нас сходи з'явились, окрема кімнатка для Емілі і гарний фон на наших домашніх фотках :)

А далі була бабця Іра :) 


В деталях читайте ТУТ

Ще була ГрінКарта - але про це ви вже знаєте. Крута весна видалась, хіба ні? ;)

Sep 15, 2016

Мама в Гостях у 2016-му :)


Нарешті... нарешті я добралась до розповіді про те як в нас гостювала бабця Іра, було це ще на початку літа...

Я: Емілі, будеш їсти гречку?
Е: Ні, дякую!
Я: А макарончики?
Е: Так, звичайно!

І отак доня почала розмовляти вже через 3 дні після приїзду моєї мами :). Ще в її арсеналі швидко з'явилось "прошу дати" - ми так не говоримо, та і не пригадую щоб мама так говорила, але доцю навчила :). Стала Емілі така вся вихована у культурна що капець. Нє, ну ви не думайте, що ми самі її того всього не вчили, "дякую" і "будь ласка" в її лексиконі є вже давно, але от серйозно - якось покультурнішала доця :)

Ви лиш послухайте якого Емілі віршика навчилась розповідати, і це вам не абищо, а Шевченко :) Зоре Моя Вечірняя. Ще навчилась Лесі Українки - На Зеленому Горбочку (лиш не впевнена чи маю запис).

Все згадую собі як бабця Іра жалілась, що якісь довгі імена ми для дітей вибрали :) і скоротила їх до Ем і Де :) Отак малих і називала цілий місяць - коротко і ясно. Коли капризували обоє, то казала: "Ану Ем Де заспокоїлись" :)

А скільки нам мама всього пекла-варила-смажила-ліпила, я вам просто передати не можу! Втіхаря коли ми залишали її відпочити від нашої сімейки, ліпила нам вареники (вже якраз доїли всі що заморожені мали) і прибирала будинок. Ми за місяць маминого перебування заплатили за газ вдвічі більше, ніж зазвичай :)))) це я до того щоб ви собі уявили скільки ми всього смачного гамали (бо я ж теж вдома готую щодня)! А доця як тішилась тим всім печенькам домашнім, налисничкам, вареничкам.... нямки :) Люблю коли мама в нас гостює!


Рома казав що виглядає страшно, а потім по 2 куски за раз наминав :) Смачний тортик - взяла собі на замітку і тепер час від часу готую.



Не можу похвалитись що ми маму десь тут гарно возили-розважали :( вийшло так що мама не в гості прилетіла, а на "роботу"... І по дому допомагала і з дітиськами за няньку була та ще й їсти нам готувала... Якось не надто в нас виходило з малим Девідом вибиратись кудись, а з покупкою будинку так і взагалі більшість часу вдома зависали, вже навіть не признаюсь про мою обіцянку маму в Флориду звозити на океан :(. Але без мами ми б ніяк не справились з тим всім! Тому дуже-дуже дякуємо за такий продуктивний візит :)

Зате ми трохи вибрались в Чикаго і побували там де раніше навіть ми не їздили (особливо сподобався Navy Pier) і колесо огляду.



Наїлись ми трохи всякої хімки, яку Емілі і бабця Іра називали вкусняшкою :)



А взагалі мама чомусь завжди до нас худати прилітає :))) і ніколи нічо смачного їсти не хоче :-Р

Гуляли в центрі нашого маленького містечка і навіть знайшли трошки європейської краси - маленькі столики надворі, затишні кафешки, вузенькі вулички... Зрідка тут щось таке можна побачити.

А ще ми були в аквапарку! Причому відколи мама полетіла додому, ми більше туди не заїжджали - тре виправляти ситуацію, бо було прикольно ).



А скільки подарунків мама нам понапривозила! Я вже й навіть всіх не згадаю. точно пригадую 17 кг книжок і певно з 10 чи навіть 15-ть кіндер-сюрпризів, які Емілі видавались лиш час від часу :). А скільки одягу і всяких розвивалок-зошитів-журналів було... Мені здається, що мама своїх речей зовсім не мала, а в обох торбах лише подарунки ).



Окремо дякуємо за супер-модну курточку для Емілі від Наталі ) Ще на осінь буде добра, а далі і Девіду заховаємо ;).


Було багато недоспаних ночей, бо ми чогось підселили бабцю до внучки на перші кілька тижнів в новому будинку, і даремно це зробили, бо зазвичай ночі виглядали отак


Одного ранку мама навіть сказала що їй би хоч на 3 дні додому, а далі знов до нас може прилетіти :) так що замучили ми її трохи тут... Зате, коли додому повернулась, то на другий день вже скучала за внуками і казала, що хоче знов до нас :). Але ж і далеко та гамерика... Ну нічого, наступного разу вже ми в гості обіцяємо прилетіти, та і дітиська підростуть, то з ними певно легше трохи буде. Але в гості бабцю Іру все одно завжди чекаємо! :)