Я - Мама. Нам 3 місяці!

Ось і прийшов час трішки розповісти про маленьку Емілію. Справа в тому, що графік донечки, який можна описати приблизно так - коли хочу їм, коли хочу сплю, коли хочу бавлюся і все це хочу робити тільки на руках, не дав змоги вести хроніки новоспеченої мамусі кожного місяця, тому певно буду їх робити квартальними =) Отож, нам 3 місяці!!! Як то час швидко біжить... ще нещодавно та ляля копошилася в пузі і не давала мені спати по ночах. Чесно кажучи станом на сьогодні нічого особливо і не змінилося =)

Пригадую наші перші дні в госпіталі... Відразу розумієш, що саме дивне питання, яке усі задають (і я також завжди першим ділом це запитувала), звучить так: "на кого схожа дитинка?" І як на нього відповідати, коли воно таке манюнє і закопушене =)) і схоже, насправді, само на себе. Наступне дивне питання - чи не переплутала я свою доню з іншими малятами (таке я, до речі, також колись питала, бо була свято переконана, що всі малюки однакові ))). А виявляється, що усі вони цілком різні і переплутати просто неможливо. Та і ніхто не дозволить переплутати, оскільки тут дуже цікава система ідентифікації. Мамі, татові і малюку на руку чіпляють браслетики з штрихкодами. Коли малечу забирають від батьків і потім повертають, то першим ділом сканують ці штрихкоди і тільки після відповідного сигналу (який явно ідентифікує, що доця та що треба) віддають дитинку батькам. А ще в маляти на пупочку такий собі "датчик угону" =))). Так-так, якщо з цим датчиком винести малечу за межі пологового відділення, то спрацює сигналізація. Отака вона безпека в Америці ).

Пригадую наш перший тиждень вдома... для мене чомусь такою несподіванкою було те, що в мене раптом кудись пропав весь мій час... Звісно, я розуміла, що появиться маленька, буде вимагати багато уваги, що все кругом буде крутитися навколо неї... але щоб настільки і щоб так раптово... мабуть я не усвідомлювала докінця як це бути мамою... І чесно скажу, що саме через це і було спочатку важко. А ще я не могла зрозуміти чому Емілія хоче бути тільки на руках (завжди була переконана що дітки чемно сплять в своїх ліжечках ))) і постійно хотіла покласти її хоч на трішки. Звісно, мені це не вдавалося і я переймалася і панікувала що не маю часу на себе, на чоловіка, на їжу, на вологе прибирання по Комаровському ))... А потім зрозуміла просту істину - що я хочу носити донечку на ручках, хочу щоб вона була поряд біля мене і що це саме головне, а все решта може зачекати. І от парадокс - як тільки я це усвідомила, відразу все встало на свої місця і все почало якось встигатися ). Взагалі, то окрім того що дітки сплять в своїх ліжечках, я ще багато в чому була твердо переконана. Наприклад, що малюки люблять гуляти і що кожне спання моєї Емі буде на балкончику (знову ж таки по Комаровському) - ага і тут я розмріялася )). Виявилося, що лежати на будь-якій горизонтальній поверхні ми терпіти не можемо (навіть добре закутаними), а ще не любимо шапок і величезних комбінезонів і вдихати холодне повітря також не любимо )). От вам і погуляли! Але найбільшим сюрпризом для мене був процес засипання мого малючка =). Я свято вірила, що якщо хочеш спати, то лягаєш, закриваєш оченята і спиш )) Хіба може бути якось по іншому??? Виявляється може! І виглядає воно так: "Мама, я дуже хочу спати, тому дуже голосно кричу і плачу, бо сама заснути не можу, але ти мене поколихай хвилин так 15-20 і я тоді тобі засну". Таких діток тут називають not self calming babies і пишуть про них цілі книжки, в яких розповідають про 5S Cake який допоможе їх заспокоїти. А ще я була переконана в тому, що малюки чемно лежать і чекають, коли їм переодягнуть підгузника )). Але ж я пам'ятаю ті переодягання ))) та що там пам'ятаю воно і досі так відбувається. На курсах з лялькою то було так легко, але ж ніхто чомусь не сказав, що справжня ляля так сильно махає ручками і ніжками, що переодягнути її то ціле мистецтво ). А ще пам'ятаю першу посмішку (хай навіть не дуже свідому)... а потім першу посмішку до мене, яка ніби говорила "ой, мама, яка ж я рада тебе бачити"... і перший сміх (який ми повторити ще раз ніяк не можемо =))... перше здивування, коли іграшка, яка завжди висіла на одному місці, раптом почала рухатися ))... То все такі чарівні спогади і список таких "вперше-речей" вже довжелезний, а що ж буде далі?!

Нещодавно зрозуміла, що я нарешті під кінець 3-го місяця почала називати донечку по імені, а саме Емілі або Емі або Емілія Виговська (коли не чемна), а до того вона була гномиком, смурфеткою, шпротиком, дівчаточком (так моя мама почала внуцю називати і мені дуже сподобалося), а ще мифкою, зайчиком і навіть квасолькою та грибочком (так називає маленьку моя сестричка себто її тітка), одним словом всіма можливими тваринками і не тільки =).

А ще на кожен місяць я маю улюблену доціну фотографію. Напраклад, наступне фото - 1-го місяця, чи правильніше сказати 1-го дня - це ми тільки народилися, нас одягнули і принесли мамі. Отакою манюньою Емі була для мене цілий перший місяць, а потім якось швидко почала дорослішати...

А ось ця розбишака - то фоточка, яка мені асоціюється з 2-гим місяцем донечки

Ні ні, на другий місяць маю ще одненьку улюблену (саме в той час доня почала свідомо посміхатися):

Ніяк не можу оприділитися яку б це обрати для 3-го місяця... Але мені імпонує отака (ми вже тут такі дорослі і цікаві і все розглядаємо, а ще хмуримо брови ну зовсім як татко =))

Час дійшов і до фактів. Скільки ж коштує в місяць донечка американка? Отож, на підгузники (їх ми використовуємо приблизно 230 в місяць), салфетки і одноразові пеленки тратимо $80 щомісяця. Бодічки, піжамки, штанішки і всяку таку іншу прикольну одежку я купую відразу на період в 3 місяці (справа в тому, що більшість фірм-виробників так і продають, наприклад, 0-3 місяці чи 3-6 місяців - насправді, це не надто зручно, бо поки тобі не сповниться тих 6 місяців, то воно все на тобі висить, але доводиться підлаштовуватися). За попередніми підрахунками виявилося, що $100 достатньо, щоб малеча мала в чому ходити цілих 3 місяці, а мама мала спокій з пранням хоча б на 4-5 днів ))). Любимо одежки фірм Carter's, OshKosh, Gerber, First Impression, H&M. Часом балуємо доню навіть Сalvin Klein =). 

Хотіла ще розповісти про наші улюблені іграшки (якщо це можна назвати іграшками ))), але подумала, що вони заслуговують на окрему статейку.

От така вийшла собі розповідь про наші перші 3 місяці щастя, радості, нових неймовірних вражень і надзвичайно цікавого досвіду!

Вагітність і Пологи в Америці. Частина 2.

Про мої враження від "бути вагітною у США" можна прочитати у частині 1, себто тут. Тільки я зовсім забула там розповісти як реагують люди, коли бачать тебе вагітною (дякую, Іруся, за те що нагадала). Насправді, це надзвичайно приємно бачити їхні реакції! Чужі люди на вулиці підходять і цікавляться, чи знаємо ми хто в нас буде, коли due date, деякі пробують спочатку вгадати - хлопчик чи дівчинка. З часом, правда, починаєш відповідати завченими фразами, які до цього вже разів 100 говорив (оскільки питання завжди ті самі))) До речі, мені абсолютно усі американці і не тільки казали, що у нас буде хлопчик )) ніби то по формі живота їм так виглядало =).

А ще було дуже весело, оскільки ми з подругою обоє ходили вагітними =) у нас різниця всього 5 днів була (правда Kate народилася на 12 днів раніше за Емілію). Класно було спостерігати за реакцією людей, які чули приблизно таке: "Так, народжуємо обоє в листопаді. В обидвох дівчатка. Ні, ми не сестри, а чоловіки не брати, але працюють разом і живемо ми в сусідніх квартирах" =))). Взагалі скажу, що американці дуже привітно до вагітних ставляться і отак просто на вулиці кажуть тобі: "Congratulations with you pregnancy!" і мило посміхаються. Важко сказати щодо уступання місця в транспорті, бо їздили лише машиною. Але в червні мені довелося бути вдома у Львові і не було жодного разу щоб мені місця не уступили, а їздила я в різних транспортах, повірте, дуже багато. Але в американських магазинах мене часом пропускали ближче до каси, а часом питали чи я себе добре почуваю, чи мені не допомогти і таке інше.

Так, а тепер, нарешті, дійшов час розповісти про пологи )). Отож, як це народжувати в Америці? Як на мене, то круто =) тільки трошки дорого (особливо якщо без страхівки).

Обрати клініку в якій плануєш народжувати потрібно заздалегідь, щоб надіслати їм усі свої дані і зареєструватися (бо інакше доведеться все це робити на місці, коли приїдеш народжувати). В моєму випадку так вийшло, що клініка в якій я відвідувала лікаря і клініка, в якій народжувала - це ті самі клініки. Отож я вже там все знала - куди йти, що робити, кого кликати і так далі. Крім того всю цю інформацію нам також розповідали на курсах для вагітних.

Насправді, усі ми знаємо, що скільки лікарів стільки і думок, але більшість з них тут таки притримується думки, що якщо до 40-го тижня (максимум до 41-го) не народила, то пологи треба стимулювати. Так було і в мене. Ще на 39-му тижні вагітності ми з лікарем обрали дату, коли б я хотіла народити мою донечку. Не можу сказати, що мені надзвичайно імпонувала ця ідея (якось воно неправильно вибирати таку подію), але довелося. Ось ми і орієнтувалися на неділю - 24-те листопада. Лікар навіть передзвонив в пологове відділення, щоб були готові до мого візиту о 4-тій годині. Але очевидно такий розклад неподобався не лише мені, а і моїй доці =) і вона собі вирішила зробити по-своєму, а саме народитися 20-го листопада вечерком. Пологи пройшли якось дуже швидко, легко... не встигла я зрозуміти, що відбувається, як на руках у мене вже з'явилося таке маленьке чудо, яке дуже голосно давало про себе знати =). Присутні на пологах мед. сестра і мій лікар постійно собі тринділи на побутові теми, навіть коли я вже народжувала ))). Було таке враження, ніби ми десь собі на каві сидимо, а не дітей народжуємо!

Знали б ви скільки на мене начепили різного роду датчиків під час пологів! І для автоматичного вимірювання тиску (кожні 20 хв.) і для вимірювання мого пульсу та серцебиття дитинки. Плюс капельниці... Одним словом, я вся була обвішана якимись датчиками, трубками і поясами. Не надто приємна штука, та і ходити з цим всім майже неможливо, то доводилося собі лежати. Усі показники відображалися на кількох моніторах поряд з моїм ліжком та ще й передавалися на такі ж монітори в кімнату мед. сестер (якби раптом щось було критичне, то відразу б до мене прибігли).

Тут все роблять за згодою мами, наприклад, питають чи дати вам дитинку на руки відразу після народження або чи хочете зараз малечу спробувати погодувати. І якщо погоджуєшся, то тобі віддають лялю на 5 хвилин, а потім десь ще на годинку (після того як її поміряли, зважили і оцінили за шкалою Апгар). Потім лялю забирають на прогрівання під спеціальною лампою. Вважається, що дитинка дуже втрачає тепло після народження і тому її трішки треба погріти (в нас так малечу забирали двічі). Через 2 години після пологів, мене і чоловіка (доця ще на прогріванні) переселили у кімнату "мами з дитинкою" на 11-тий поверх лікарні з гарнющим видом на сусіднє село ). Чесно кажучи, я б там і жила )). Душ, туалет, диван, телевізор, комп'ютер - неповний список усього, що там було. Зручно, комфортно, продумано - цивілізація та й годі. Там ми всі втрьох і провели наступні 2-і доби (Рома постійно був зі мною, напевно тому що просто напросто було де "бути"). І все було б гарно, якби не той "прохідний двір" (інакше просто не скажеш), який там нам влаштували. Не проходило і пів години в спокої. Постійно до нас хтось навідувався щоб запитати як у нас справи або зробити чергові заміри, аналізи і т.д. Кожні 8 годин мінялася моя мед. сестра, котра постійно заходила і контролювала чи дитинка спить окремо, коли малеча їла останній раз, коли ми міняли підгузника, як я почуваюся, який у мене тиск і пульс, цікавилася чи знаю я про те як замовляти їжу і чи я вже щось поїла. Окрім того, постійно приходило з десяток інших лікарів: лактологи (теж часто мінялися і кожен новий вважав, що має до нас зайти), які розповідали як правильно прикладати дитинку до грудей, мій лікар, який теж навідувався, щоб запитати чи немаю я питань до нього, педіатр - на огляд дитинки, спеціально навчена тьотя, щоб перевірити слух лялі, інша навчена тьотя, щоб зробити прививки, ще інша, щоб послухати і перевірити серце... Це був м'яко кажучи жах =). Ага, забула ще прибиральницю, яка заходила двічі на день і людей, котрі приносили тобі поїсти. До речі про "поїсти" - є меню і телефон ) дзвониш і замовляєш усе що душа забажає, в тому числі і піцу )) так-так - виявляється в гамериці годуючим мамам можна їсти все!

Окремого абзацу вимагає моє ліжко чи то кушетка чи то як його ще назвати... Я б таке вдома поставила!!! Мало того, що воно автоматично підіймалося, опускалося і нахилялося в усі можливі боки, так на ньому ще була кнопочка для виклику мед. персоналу. Дивно, що воно не їздило само по кімнаті - а то раптом мені б захотілося біля вікна поспати )). Але за все треба платити... Отож, до вашої уваги вартість цього всього щастя. Читайте і дивуйтеся =)

• Самі пологи у мого лікаря коштують $4.000, з яких ми заплатили $400 наперед, а потім ще $600, які не покрила страхівка. Точніше оту другу суму ми ще не заплатили повністю, а домовилися з клінікою розбити її на пів року (тут таке дуже широко практикуєтьсся абсолютно у всіх сферах)
• Увага! І як ви думаєте скільки коштує перебування мами (в даному випадку мене) в палаті? Не більше не менше а 11 тис. доларів (точніше $11.085) =). Тішить, що ми хоч смачно і багато наїлися на ті гроші ))
• Перебування донечки обійшлося дешевше (видно з маленькою менший клопіт =))), а саме $2.571
• Окрім цього були ще витрати на огляд дитинки, на тест її слуху, на першу прививку, аналіз крові, усілякі прогрівання і таке інше. Це все обійшлося страховій ще десь в $600
• Тільки одна анестезія при родах коштувала $2600...

Не додаватиму зараз усі ці страшні цифри, але сума з чотирма нулями гарантована. А якщо підрахувати скільки вагітність і пологи обійшлися нам, то виходить рівно 2 тис. доларів - не так і зле, якщо врахувати скільки воно насправді все коштує...