Знову безсонна нічка... Емі болів животик і вона хотіла спанькати тільки на ручках... І от, сидячи посеред ночі з донею на диванчику, я мимоволі задумалася над тим, що чекаю, коли вона підросте... Ми постійно чогось в тому житті чекаємо (кажу "ми", бо не думаю, що я одна така)... Чекаємо літа, вихідних, відпустки... чекаємо прохолоди, коли дуже жарко, і тепла, коли холодно... чекаємо на нову кращу роботу, на те, що от от зустрінемо другу половинку (я вже, звісно, дочекалася на свою :))... чекаємо новорічних свят і поїздки до бабусі... чекаємо, коли нарешті закінчимо школу чи університет і не треба буде більше вчитися... чекаємо, коли підемо жити окремо від батьків і станемо самостіними... От так і я чекаю, коли донечка трішки підросте, коли їй сповниться пів рочку і вона повзатиме і сидітиме, коли встане на ніжки і потопає собі по кімнаті, коли стане самостійніша, коли спатиме довше вночі, коли зуміє пояснити, що її болить... чекаю, коли спокійніше ставитиметься до шапок і зимового одягу... коли перестане капризувати і бурпати (від англійського слова "burp")... Чекаю замість того щоб тішитись і насолоджуватися життям зараз! Емі більше не буде місяця чи двох, я більше не буду кутати її в пеленки, прийде час і вже не буду годувати її грудьми... ще трошки і вона не захоче лежати на спинці (чесно кажучи вона в мене вже навчилася перевертатися і лежить на спинці якусь хвилинку чи дві)... скоро їй не треба буде мамина допомога, щоб купатися в ванні, одягатися, зав'язувати шнурівки на черевичках... цей час настане так скоро, так чому ж не насолоджуватися тим що є зараз? Навіщо постійно на щось чекати і думати, що от ще трошки і стане легше, краще, спокійніше?..
От так сиджу і розумію, що, насправді, дуже щаслива зараз в цю секунду з донечкою на руках о 3-тій ранку :) Так, я сонна, втомлена, виснажена, але дуже-дуже щаслива! І непроміняла б цю мить на жодну доспану нічку... :)
