Feb 27, 2016

Сімейство Виговських: Місяць Перший з Девідом

Усім привітик :) Готові слухати про мої мамські будні, різницю між хлопчиком і дівчинкою, а ще про наш перший місяць вчотирьох? :) Тоді читайте далі!

Якщо коротко про мої перші враження "як то бути мамою двох діток", то скажу так - з другою дитиною простіше, а з двома важче :) 

Я особисто ніколи не розуміла мам, котрі казали, що все дуже забувається і якщо ти навіть маєш вже досвід догляду за однією дитиною, то з другою буде геть по-іншому. Я собі завжди думала - і як то можна отак за рік чи два забути як міняти підгузника чи купати чи брати на ручки таке маля... А виявляється забути це все запросто :). І розумієш це тільки тоді, коли тобі то чудо дають вперше на ручки. І ти справді не знаєш як його добре взяти і як поміняти того підгузника (і, повірте, це зовсім не тому, що в нас хлопчик і якоби з дівчинкою по-іншому), почистити вушка чи обстригти ті манюпуські нігтики. Всі ці навики дуже швидко забуваються, але в чому ж тоді різниця? Чому з другою дитинкою простіше? Справа в тому, що ці всі навики приходять значно швидше, ніж з першим малюком, а мама поводиться набагато впевненіше. Принаймні якось так у мене - менше паніки (точніше її зовсім немає, хоч і з Емілі я старалась не панікувати), більше тверезого мислення, цілком спокійна реакція на "не такі" каки, якесь почервоніння чи сухість шкіри, а особливо на плач. Пригадую, як мені важко давався той плач Емілі, особливо в машині, коли не можна взяти малюка на руки і заспокоїти. А зараз якось зовсім спокійно - плаче, то плаче, скоро заспокоїться :) і О Диво - Девід справді трошки поплаче і засинає (це я також про машину, бо вдома ніхто не залишає малого плакати - ми не прихильники таких методів виховання :)).

А ще я тепер геть не розумію мам, котрі кажуть що з однією дитинкою важко (Катруся, ти на 100% була права, кажучи таке :))). Тепер як хтось мені таке казатиме, то я радитиму завести другу дитину :)

Мамські заморочки і "відпускання ситуації"

З другою дитиною "відпускаєш ситуацію" і якось навіть розслабляєшся. Може є вперше-мами, котрі відразу так вміли, але це точно не про мене. Думаю, ця частина розповіді має сподобатись Ірі Кварцяній, яка, як мені видається, і була такою супер-мамою ще зі Златкою і вміла легко "відпускати ситуацію" :))) я права? З Емілі я довго переймалась купою речей - чому дитина спить лише на руках, чому хоче їсти щопівгодини, чому не любить вітру чи сонця і як то я маю з нею гуляти... таких "чому" було мільйон і я постійно намагалась чогось ту бідну дитину навчити :) гуляти у візку, замість того щоб спробувати слінг, їсти хоча б щодвігодини і не частіше (а пізніше після пів рочку - з'їдати прикорму як книжка пише - по 200 грам), спати в ліжечку, замість рук, не кутати аби раптом не перегріти, хоч малюку так хочеться того тепла.... Аааа!!! Як згадаю як то психологічно важко було з тими моїми заморочками ). Вдруге геть по-іншому - Девід хоче їсти - будь ласка, хоче спати на руках - то нехай спить, хоче гуляти - йдемо, не хоче - не йдемо ) холодно - сидимо вдома, не хочу я гуляти - сидимо вдома. І, О Диво, нічо страшного не відбувається якщо день не погуляти :) Не встигаємо покупати - не купаємо - і прикиньте, дитина все одно на наступний день вміє пірнати, навіть якщо разок пропустила :).

А ось кілька кумедних відмінностей між хлопчиком і дівчинкою :)

- малий Дейв геть не мультизадачний :) правду кажуть, що хлопці зовсім не вміють кілька справ робити одночасно, вони радше зроблять щось одне, але досконало. А от дівчата навпаки - можуть купу справ робити відразу, хоч не факт що добре ). Десь так воно мені і з малечку проглядається - Емілі все вміла робити відразу - гамати, ручками мене хапати, при цьому ще й собі щось наспівувати, какати і спати :) Девід хлопець серйозний, тому і до кожної справи підходить серйозно - їсти значить їсти, і при цьому нічо більше не виробляти - не крутитись, не мугикати і тим більше не ходити в туалет, чи то правильніше сказати в підгузник ). Ну а якщо вже так склалось, що треба сходити, то як при цьому можна ще й їсти??? :)

- а от до пісянь фонтаном я і досі звикнути не можу )) мами хлопчиків мене добре зрозуміють )) з дівчатами в тому плані знаааачно простіше, зате з хлопцями веселіше (вчора Девід запісяв моє піаніно :))!

Про братика і сестричку

Емілі дуже гарно відноситься до Девіда, приймає участь у всіх щоденних процедурах - спостерігає за зміною підгузка, накриває малюку ніжки, коли вкладаємо його спати, гладить по голівці, коли я годую і завжди тримає своє кріселко напоготові, коли час йти в ванну купати братика. Було навіть кілька разів так, що я не чула як Дейв прокинувся і плакав, а Емілі тут як тут, щоб мені про це сказати. Така вона уважна і терпелива. Як малий плаче, то бере мене за руку і каже "йдемо годувати Девіда щоб не плакав" ). Отак було перші 2 тижні :)) а далі ситуація трохи змінилась. По-перше від нас поїхали Ромині батьки і допомога закінчилась, як і мало не щохвилинна увага до Емілі. Доця швидко відчула як це, коли ніхто не звертає на неї уваги (якщо зайнятий братиком), а тим більше не має часу щоб з нею повноцінно і довго бавитись. Тому почались капризи і всілякі привертання до себе уваги - наприклад, Емілі як бачить, що я йду до візочка щоб взяти малого на руки, то каже "мама, я хочу їсти" або "мама, я хочу какати" :) бо знає що на ці дві речі я реагую відразу без зволікань - хитрющі ті діти, і хто їх такому вчить?! Жодної агресії чи неприязні до малого зі сторони Емілі я не бачу (дуже сподіваюсь, що воно так і надалі буде), але от на мене почала ображатись... ось я до минулого тижня навіть не знала, що в 2 роки діти вміють ображатись :) А виглядало це так: Емілі надулась, не розмовляла зі мною, не відповідала на запитання і дуже ображеним поглядом дивилась, і при цьому вона не плакала, просто дивилась мен в очі ). Ми швидко то діло владнали, але чує моє серце, що це далеко не востаннє.

Тому часом наші будні виглядають десь так:


А часом ідилія настає :)


І навіть отак буває - ВІДЕО

Думаю, що Емілі далеко не просто миритися з новим станом речей і нам з Ромою ще треба добряче повчитись як одночасно давати раду з обома. Тепер доця не отримує стільки уваги як раніше, їй доводиться чекати поки нагодують братика чи вкладуть його спати, доводиться бути обережною щоб його десь не зачепити. І часом отакі настанови і відсутність уваги зі сторони батьків її добряче дратує. Бувало і таке, що вона мене обіймала і зовсім не хотіла відпускати до Девіда...

А ще мені доця почала здаватись дуже великою, відколи з'явився Девід ) так-так, я таки мала на увазі "великою" не "дорослою" :) якась вона така довга і важка відразу стала )) і носити або колихати на руках тепер мега важко. А от про "дорослість" все якраз навпаки - Емілі почала бавитись в маленьку бейбічку (як вона сама каже): проситись на ручки поколисатись, часом смокче пальчика і каже що маленька, залазити до візочка і проситись "покатати як братика"... Зате коли їй кажеш що вона ще маленька, то у відповідь отримуєш обурену моську і категоричне заперечення "мама, нііііі, я велика дічинка Емілі" :)

Хвороби і садок

Перший місяць з малюком видався для нас всіх непростим ще й тому, що ми похворіли :(. Емілі принесла чергову бацилку з садку. Захворів навіть Девід, а йому всього 2 тижні на той момент було... І коли отака малеча в тебе на руках кашляє, а лікар розводить руками і каже їхати в клініку, бо то дуже зле коли дитинка до 3-х місяців хвора, то сльози на очі навертаються і не знаєш що думати... Слава Богу ми вже викарабкались з того всього і обидвоє малюків здоровенькі! В клініку ми, звісно, їздили, але нас оглянули і не поклали, бо загалом стан дитини хороший (добре їсть, спокійно спить, а головне - не має підвищеної температури), тому викарабкувались ми вдома, а таким малюкам ліків жодних не дають, кажуть, що молочко мами - це найкращі ліки від кашлю, ну правда потім прописали ще інгаляцію, то ми кілька днів робили. Але Емілі ми таки вирішили з садка забрати, принаймні поки... а може і аж до літа... Так що мені вдома з двома, як би то краще висловитись... "не сумно" :)

Який він - Девід?

Всі хто знають мене давним-давно першим ділом вирішили запитати чи я часом не назвала сина в честь кумира дитинства, з десяток плакатів якого висіли в мене над письмовим столом, навіть коли я вже в універ ходила :). Здогадались про кого я? Про Девіда Духовни, того що з Х-Файлів. Чесно, ми коли ім'я вибирали, то я навіть не згадала про Малдера ). Може воно десь з підсвідомості з'явилось ). А моя сестричка взагалі видала, каже мені: "дивно що Емілі не Джиліан" :)

Милуємось ми з Емілі малюком, який солодко спаняє поряд, і питаю я доцю: "а Девід він який?". Думаю, що вона зараз скаже щось на кшталт "маленький-маленький", натомість чую: "чевоний і багато пакає" :)))

А взагалі Девід дуже файний малючок :) Насолоджуємось вдруге батьківством. Якось цього разу зовсім по-іншому все сприймається. Нещодвно зловила себе на думці, що я не чекаю поки малюк вперше свідомо посміхнеться, візьме до рук іграшку, поповзе, сяде, піде... тобто, звісно, я чекаю цих всіх приємностей, але не хочу щоб вони настали вже і негайно як було з Емілі маленькою. Мені просто хочеться насолоджуватись теперішнім моментом і Девідом саме в цю хвилинку, таким яким він є зараз. А зараз він дуже прикольний хлопчик: часом капризний, а часом дуже спокійний, вже цікавий до всього що відбувається навкруги, і навіть вміє казати "ааай" якщо щось не подобається :) ще не вміє свідомо посміхатись, але неймовірно гарно посміхається увісні. Так-так, в нього це вміння з найперших днів життя - як тільки закриває оченятка на сон, відразу гарно прегарно посміхається то одним кутиком губ, то обома. Я і досі не можу намилуватись тією посмішкою, а наша бабця Валя каже, що це ангелики так діток увісні веселять :)

Нехай і ваших діток отак гарно веселять ангелики :) Вітаю усіх з весною і нехай у ваших серцях буде тепло і радісно!

А ось для вас вітаннячка від Девіда-купідончика :)


Feb 16, 2016

The Happiness Project. Gretchen Rubin

Відразу скажу, що чудове рев'ю на цю книжку є в Юлі :) читати тут! Власне звідти я про неї і дізналась і навіть відразу замовила собі таку, бо дуже вже заімпонувала назва ). Книга кльова - надихає на створення власного Проекту Щастя, на нові планування, примушує тебе якось зорганізуватись і навіть трохи змінити ставлення до життя. 

В книзі авторка описує свій Проект Щастя. Суть, власне, в тому, що вона і так щаслива і не хотіла б міняти кардинально себе і своє життя, але при цьому хотіла б спробувати бути ще щасливішою, внести в своє життя якісь нові корективи і зміни, але повторюсь - не міняти його при цьому. Авторка ставить собі якусь певну ціль на кожен місяць (наприклад глобальна ціль на місяць - стати більш енергійною, а практична реалізація - лягати раніше спати, раніше прокидатись, займатись спортом і т.д.) і пробує її досягати, а потім аналізує чи зробило це її щасливішою бодай трішки. На основі Проекту Щастя Гретхен можна не тільки скласти свій власний план, а і багато чого взяти з її ідей, якщо вони вам, звісно, до вподоби. Мені багато що дуже сподобалось і знаючи, що в новому 2016 мені навряд чи вдастся отак спланувати і реалізувати свій власний проект, то я ще наприкінці 2015 взялась втілювати в життя всілякі поради з книжки і дуже цьому рада. А ось, кілька речей, які мені зараз пригадуються з книги і які таки зробили мене трішки щасливішою :):

"one minute task". Це просто геніальна штука! Ідея в тому, що будь-що, що можна встигнути зробити за одну хвилину, треба робити вже. Є тарілки в умивальнику - якщо їх можна помити до хвилини часу, то зроби це негайно! Розкидані іграшки на підлозі - аналогічно, якщо це лише хвилинка, то прибирай вже! І так з усім! Мені отой "one minute task" так засів в голові, що не пройшло ще і дня, щоб я про нього не згадала (а почала читати книгу я добрих кілька місяців тому). І уявіть, що я помітила - з таким підходом в хаті буде чистота, а купа дрібних речей до яких ніколи не доходять руки, будуть нарешті зроблені! Є маленький мінус такого підходу - буває так, що вдома ну дуже багато отаких хвилинних завдань і тоді все вкупі воно займає добряче часу. Ну але результат від цього не міняється - завдання зроблені :)

"overbuyer and underbuyer". Авторка аналізує ким вона є - overbuyer-ом and underbuyer-ом і чи можна це якось змінити. По її підрахунках вона виявилась underbuyer-ом (тобто людиною, котра ніколи не купить зайвого - наприклад серветок в коробці, бо ж замість них можна завжди використати туалетний папір) і зрозуміла, що частенько це робить її нещасливою, оскільки вона собі багато в яких зручних в побуті речах відмовляє. Я для себе зрозуміла, що є overbuyer-ом і якщо щось хочу купити і думаю що воно мені потрібне, то не відмовлю собі у приємності (в нас вдома купа kleenex серветок, бо це зручно :)). Але як би воно дивно не звучало це теж мене частенько робить "не щасливою". От куплю я щось навіть за якусь символічну суму, а потім думаю, що можна було б і без нього обійтись і зекономити гроші на щось більш потрібне. А далі ходжу і мучусь чи то його повернути чи то вже залишити і просто не купувати наступного разу. А зараз якось частіше задумуюсь чи воно мені таки дійсно треба ще до покупки і навіть менше себе потім картаю, бо твердо вирішую що прийняла рішення таки це щось купити.

"don't expect price or appreciation". Це саме для мене! Я вже десь в коментарях зізнавалась, що на підсвідомому рівні завжди очікую, що мене похвалять, навіть за якісь звичні і буденні речі, які і так входять до моїх обов'язків. А отак собі прочитала і якось переосмислила своє ставлення до похвали :).

Мені ще багато цікавих і потрібних фразочок пригадується, але геть немає часу, щоб про них розповідати ) самі розумієте - нас тепер 4-ро :). Направду, в книзі ще стільки всякої всядчини - порад, ідей, цікавих думок від авторки і її блого-читачів, кльових надихаючих фразочок і багато-багато іншого! Там  можна знайти ще ого скільки прикольних і цікавих порад про прибирання вдома загалом і "про чисту поличку", про час проведений з дітьми, про імпрування стосунків з чоловіком, про one-sentance journal і медитацію і йогу і про те як бути собою, замість того щоб старатись стати кимось іншим і робити те, що люблять робити інші...

А ще отак наприкінець пригадалась мені гарна порада, яка звучала в книзі десь отак - "Насолоджуйся теперішнім моментом, дні летять довго, а роки швидко" ;)

Feb 2, 2016

Вагітність #1 vs Вагітність #2

Розкажу вам трішки про свої вагітності - мої настрої, переживання і таке всяке різне. А були вони обидві дуже схожі і разом з тим дуже різні :) Спочатку про відмінності. От як все було:

Вагітність #1: Хвилюєшся мало не щодня чи все добре
Вагітність #2: З важкістю пригадуєш на якому ти терміні :)

Десь так воно і було - без перебільшення. Пригадую, коли ходила вагітною з Емілі, то щодня переживала і думала чи все гаразд, з нетерпінням чекала і рахувала дні до наступного візиту до лікаря, а коли вже малюк почав рухатись в животику, то переживати ще більше (парадокс отакий), якщо раптом не було 6 рухів щогодини - як книжка пише :). З малюком #2 все геть по-іншому - мало того що я не завжди пригадувала на якому я тижні вагітності і коли в мене наступний візит до лікаря, так я ще й часом взагалі забувала що вагітна, коли можна було собі щось випити на святкуванні чи треба було носити щось важке :) Хоч вийнятком таки був перший триместр, коли хоч не хоч, але трошки таки хвилюєшся чи все ок...

Вагітність #1: В курсі всіх аналізів і протікання вагітності
Вагітність #2: Дивуєшся кожного разу, коли лікар каже якісь мудрі слова на прийомі

Протягом першої вагітності я читала все! І те як протікає вагітність і що відбувається з дитинкою і мамою на кожному тижні. Про те які аналізи мене чекають, що перевірятимуть і навіщо вони здались. Я ходила до лікаря з величезним блокнотом і купою запитань, які ретельно готувались і переглядались мало не щодня :). Лікар з мене сміявся і казав, що йому дуже подобається мій блокнот і моя підготовка до візиту ))). Натомість під час всієї другої вагітності я, мабуть, за усі 9 місяців задала десь 5 запитань і то доволі банальних, в стилі - а чи правда, що другі роди відбуваються швидше і раніше терміну :). А ще я пригадую, що уявлення не мала що і на якому терміні будуть перевіряти, які аналізи треба здавати і кожного разу дивувалась, коли мені дзвонила медсестра і казала, що такий-то аналіз в межах норми і все ок. Позабувала купа розумних словечок, які так ретельно перекладала і вчилась вимовляти під час першої вагітності, тому часто, коли лікар щось розумне розповідав, я кивала і робила вигляд, що розумію про що він :)

Вагітність #1: Наївно сподіваєшся влізти у свої існуючі футболки
Вагітність #2: Накупила купу зручного мамського одягу для пузіка

Тут якраз вийшло все навпаки, бо, як правило, вперше-мамусі хочуть гарно виглядати під час вагітності, а не бути колобками-пінгвіньками чи то вдома чи на роботі чи просто на вулиці :). Воно ніби природньо, але чомусь в мене виявилось все геть навпаки - я свято вірила, що навіть на 9-му місяці поміщусь у свої довгі домашні футболки, що осінь буде теплою і мені не треба буде жодної куртки - зможу ходити і в своїй, тільки не запинатиму її і т.д. В результаті отримала таке - розтягнула всі свої светри-футболки-кофти, більшість з яких довелось віддати після пологів (і, до речі, пуза вони так і не закривали), а на вулицю останні кілька тижнів виходила гуляти в чоловіковій зимовій куртці :). Натомість зараз мені щось дуже захотілось гарно виглядати, комфортно почуватись і зручно одягатись. Тому я взяла трохи грошей і за один день накупила собі багато зручного, довгого, мамського, а головне теплого одягу! А ще дуже-дуже хочу подякувати своїм рідненьким мамі і сестричці за крутезну і мега зручну зимову мамську курточку з місцинкою під пузо, а також за новорічне гарнюще платтячко! Тут такого нарядного точно не знайти!

Вагітність #1: Дві великі сумки в роддом спаковані завчасно ще наприкінці 2-го триместру
Вагітність #2: За тиждень до родів згадуєш, що було б добре спакувати хоча б речі для дитинки :)

Незважаючи на те, що в американських роддомах є все (принаймні в моєму було справді все необхідне) і незважаючи на прохання лікарів не брати нічого зайвого з собою і не пакувати великих чемоданів, я чомусь їм не повірила і вирішила все мати своє :) Як результат, під час перебування в лікарні вперше, сумок я майже не відкривала і отак гарно спакованими привезла після родів додому. В клініці було, і правда, все необхідне для мене і для дитинки - одяг, засоби гігієни, пеленки, серветки, підгузники і навіть шкарпетки, якби мені раптом стало холодно. Можна було навіть щітки зубної не брати, бо там давали одноразову ). Одним словом майже все, що я напакувала перший раз, було мені зайвим, окрім хіба одягу для малечі в якому я її забирала додому. Тому вдруге я взагалі геть забула за сумку і за тиждень до дати пологів спакувала маленьку "ручну клажу" за 10 хвилин :)

Вагітність #1: Хочеш все новеньке для дитинки
Вагітність #2: Приймаєш все що віддають і навіть не йдеш до магазину за покупками

Так якось воно є - дуже хочеться щоб твій перший малюк мав все нове, ідеальне, чистеньке, гарненьке, а головне "не юзане" :). Одяг має бути вибраний лише мамою, візочок обов'язково новенький з магазину, а ліжечко ідеальне-дерев'яне-екологічне і складене самостійно майбутнім татком :) Результат - купа потрачених грошей на речі, які малюк носить раптом кілька тижнів і на всілякі аксесуари, які часто не потрібні, або просто не "зааксептані" дитинкою (наприклад, як ліжечко - предмет мебелі в нашій хаті, аж поки доці не виповнилось півтора рочки :)). Зате під час другої вагітності все навпаки - приймаєш все що тобі віддають - від речей до візочків, люльок, подушок для годування і, звичайно, іграшок. В нас ще так співпало, що коли мала Емілі народитись, то не було в кого позичити чи взяти усіляких потрібних речей, але думаю, що навіть якби така опція була, то ми б нею не скористались, бо як то дитинка буде спати в чиїйсь піжамці чи бавитись іграшкою, яку до цього вже хтось жував :). Правду кажуть, що батьки робляться розумнішими з появою другої дитини!

А якщо серйозно, то обидві мої вагітності були доволі легкими, як мені воно зараз видається. Звісно кожного разу були якісь свої незручності, але загалом все було добре.

1-ший триместр вдруге був легшим - майже відсутній токсикоз, жодної печії, більше сил, зате постійна сонливість. Пригадую, я лягала спати ще до 9-ї вечора і чоловіку самому доводилось купати і вкладати Емілі :).

2-гий триместр був доволі типовий для обох вагітностей - ще не важко ходити, гуляти, а жовотик ще не дуже заважає у буденних справах. Літо, басейн, багато свіжого повітря - мабуть це все сприяло позитивному настрою і легкості, які я відчувала.

3-тій триместр зате видася якимось фізично важким для мене під час другої вагітності. Мабуть воно природньо, бо не виходить приділяти час тільки собі коханій, адже є доросла малявка, яка з кожним днем вимагає все більше і більше уваги до себе. І ніхто не відміняв гулянь, ігор, повзань і бігань за дитиною, не зважаючи навіть на те, що вона пів дня проводить в садку. Хоч з нашими осінніми хворобами важко сказати де ж все таки Емілі проводила більше часу - вдома чи в садку... Пригадую, що з Емілі в животику ми ого скільки гуляли і які кілометражі намотували, дряпались на різні гірки і мало не щотижня кудись собі їздили відпочивати. А тут якось встати з ліжка зранку було важко і піти чайок собі зварити :) Але з іншого боку в мене було багато особистих планів до кінця 2015 року і всіляких занять, і навіть коли малюк був в садку, я не могла дозволити собі полежати, відпочити, бо весь час хотілось щось робити і було відчуття, що воно все не встигнеться. З першою вагітністю я себе таки більше балувала :).

Сумно лише те, що вперше воно все якесь таке особливе і неповторне... ти кожного дня тішишся своєму животику і одній лише думці про те що вагітна... помічаєш кожен рух малюка і посміхаєшся у відповідь... вдруге такого відчуття у мене не було... здається ніби все вже зрозуміло і навіть трохи звично. Звісно, ми дуже щасливі і дитинка дуже бажана, але от такої неймовірної ейфорії я вже не відчувала. А часом навіть забувала що вагітна, чи правильніше сказати бували дні, коли я про це і не згадувала. Це траплялось з різних причин, але основною з них таки був брак часу - коли кругом тебе багато інших справ (а з півторарічною малечею інакше не буває), то якось мимоволі забуваєш про інше, хоч і дуже важливе...

Отакі от мої обидві вагітності. А, взагалі, діти - то велике щастя і море приємних емоцій, тому усі труднощі і незручності вагітності просто нівелюються як тільки бачиш перед собою маленьке і таке рідне личко з великими оченятками :)


#1 vs #2