Знайомтесь - я Девід :)

Нарешті в нашої Емілі з'явився маленький братик :). Тішимось, радіємо і насолоджуємось кожною хвилинкою перебування з малюком! Народився Девід (по версії Емілі бартика звати Михайлик :)))) в середу о 3:29 дня. Взагалі обом моїм діткам дуже заімпонувала середа для народження, а ще ріст в 48 см :). Тільки Девід ще й виявився справжнім козаком-богатирем і з'явився на світ з вагою 4,195 кг!

Дуже цікаво пройшло знайомство з старшою сестричкою - Емілі вже чекала і знала, що мама привезе додому братика. А братик завчасно заїхав до магазину і купив для сестрички поїзда Томаса, а ще Кіндер-сюрприз, певно тому доця тепер ходить по хаті і каже, що любить братика :))) А ще Емілі приносить підгузнички, постійно залазить на подушку для годування саме в той момент, коли та подушка зайнята братиком, хоче нагодувати малого печенькам і сиром, а потім розповідає, що в нього немає зубів, а в неї аж двадцять :). Побачимо як то воно буде далі, коли доця зрозуміє що це не "одноразова акція", а щоденні будні :), але наразі все дуже позитивно.

Отож, трошки моїх перших вражень від Девіда:

- дитина спить! :) та нє, ну вона справді спить! вдень! сама в ліжечку (точніше в люльці)! без мене і без рук і без колихання! прикиньте? таке буває? :) Погодувала, покалала, Девід покрутився-покрутився, подивився по сторонах 10-15 хв. і ЗАСНУВ!!! :) Не знаю чи то така радість на довго, але наразі дуже тішимось. А часом в мене навіть таке відчуття, що в нашому житті нічого не помінялось :)

- засинає в кріселку для машини! і таке буває? з Емілі такого не було жодного разу :) а тут поклали (чи то посадили :)) і тільки поїхали, а то чудо вже хропе

- дається послухатись лікарю! ну покрутиться собі трошки, покряхтить - типу не задоволений що його роздягли та ще й процедури всілякі роблять

- плаче тільки по ділу :) захотів їсти - плаче, мокрий підгузничок - плаче (варіант - кряхтить), змерз - плаче (варіант - гикає :)), нічо не турбує - лежить і кліпає очиськами

- бере пустунчика :) взагалі я проти, але не стрималась щоб спробувати чи Девід його, так би мовити, зааксептає (бо з Емілі цей фокус не вдався жодного разу) і О Диво - він не проти :) але ми тільки спробували кілька разів та й кинулись того

Ну а взагалі ми з Ромою вчимось бути батьками двох малюків і воно на перший погляд і цікаво і приємно і трошки страшно... Побачимо як то воно все буде далі, але мені вже видається, що 2016-тий буде цікавеньким роком :)

Садочкове: Перші Враження

Давненько збиралась вам про наш садочок розповісти. Відразу нагадаю, що якщо ви хочете почути щось про американські садки, то я вам тут не дуже порадник (хоч далі ви зустрінете трохи такої інформації про американські садки, яку мені вдалось роздобути). Ми відразу вирішили що до американського віддавати не будемо, бо хочемо щоб Емілі вивчила спочатку рідну мову, а з англійською в неї проблем точно не буде, навіть як почне її досконоло вчити перед першим класом. Так ось нагадаю, що садок у нас українсько-білоруський. І говорять там як українською так і російською мовами (хоч російської таки більше...). Але вже маємо те що маємо, бо садок хороший, навіть дуже, і ми наразі не плануємо його змінювати. Українських садків мало - про такі стаціонарні я і не чула (так щоб поряд були), хіба про такі що "на дому", а це мені не дуже підходило, то ми особливо і не цікавились.

Ціни
Для цікавості розкажу вам трошки про ціни. Загалом всі садки як американські так і наші плюс мінус в одну ціну. Звісно все залежить від регіону і "модності" садка - в самому Чикаго буде трохи дорожче або Монтессорі садки будуть теж не дешево коштувати. За наш ми платимо $270 в тиждень. Це середня ціна. Коли я кажу про "дорожчі", то маю на увазі ще плюс $100 за тиждень. Можна знайти садок за $120-$150 в тиждень, але він найчастіше розташований на плазі, яка виходить на проїжджу частину, має маленького майданчика (або не має такого взагалі) і дітей вивозять на возику гуляти кудись на приватні території по сусідству, якщо такі поряд є. Так, садок не дешева розвага тут, але як вже є. Від американців часто чуємо, що вони не дочекаються коли діти підуть в школу (школи безкоштовні, якщо не приватні), бо тоді зможуть дозволити собі нову машину :).

Стандарти Штату
В кожному штаті є свої стандарти щодо садків. Наприклад, чітко регламентовано скільки дітей має бути на одного вихователя, рекомендована кількість гулянь вдень, описується якими мають бути забави (я не маю на увазі конкретні актівіті, які треба проводити з дітками, а швидше тип занять - наприклад, активні і спокійні і т.д.). В такому стандарті йдеться в деталях і про їду (якою вона повинна бути особливо для найменших) і навіть про те що холодильник має бути легкодоступним, і все-все про зміну підгузників, в тому числі, що дітям треба мити руки після такої процедури. Розписано, що категорично забороняється наказувати дітей, ображати словами, піднімати руку і т.д., але дозволяється такий собі "time-out" (коли дитина зробила щось за що таки варто насварити, то малюка можуть відправити в зону тайм аута - це не те щоб "поставити в кут", але, як я розумію, на хвилинку відвести в спеціально відведене місце (в тій самій кімнаті де всі бавляться), де дитина може подумати про те що зробила не так). Time-out строго обмежується в часі взалежності від віку дитини і забороняється для діток до 2-х років. В такому стандарті розписано ще багато всякого - і про розміри і простір в кімнатах і про майданчики для прогулянок і про сон - скільки і яким він повинен бути, на чому дітки мають спати і так далі... Батьки з тим всім, звісно, ознайомлюються і підписують. Окрім того батьки ще підписують купу інших паперів в стилі, що погоджуються на те, що приміщення де бавляться діти, раз в місяць буде оброблятись якимись не дуже хімічними хімікатами :) і про те, що будь-які фото дитини будуть використовуватись лише для внутрішніх потреб садка (наприклад для стін-газети). Одним словом багато всяких паперів, які дають батькам дуже чітку картину про те що буде відбуватись з їхніми дітьми в садку і в якому середовищі вона буде знаходитись.

Не пригадую чи було в тих документах щось про регулярні провітрювання приміщення і зволоження повітря... На жаль жодних зволожувачів я в садку не бачила, але приміщення таки провітрюється, причому навіть тоді коли там є дітки, вікна також можуть бути привідкриті, що дуже тішить.

Приміщення
Все окрім музики дітки роблять в одному і тому самому закріпленому за ними приміщенні. Це доволі простора, світла кімнатка, в якій є столи з кріслами для арту і їдження, по перметру море іграшок, в кутику складені ліжечка, які розкладаються на денний сон і навіть є гірка і невеличка лазанка. Музика-танці відбуваються деінде, але на відео з Свята Осені явно видно, що не там само :). Спочатку воно мені було якось дивно, бо я добре пам'ятаю свого садка з величезними кімнатами і купою простору, з шафками для одягу по-за межами кімнати... Але зараз якось звиклось і навіть мені здається, що воно може так і краще, що тих дітей не тягають по "столових", "ігрових" і "переодягальнях", а все тут поряд - легко і доступно.

Іграшки
Як на мене, то цей момент заслуговує окремого абзацу, в першу чергу тому, що я сама і не сподівалась що в одному приміщенні стільки всього може бути! Тут і кухня з посудом та іграшковою їжею, і ляльки з ліжечками, возиками і змінним одягом і гірка-стрибалка і столик-залізна дорога... Я вже мовчу про всяке дрібне складене по коробках - тваринки, конструктори, пазлики, якісь логічні крутілки-вертілки-складалки... І того всього рівно стільки щоб вистачило для усіх. Хоча якщо чесно, то мені більше імпонує підхід Монтессорі - кожна іграшка лише в одному екземплярі і якщо хтось її взяв, то інша дитина має зачекати або домовитись помінятись. Ну але зате діткам кльово і є купа всякого такого, що не поміщається вдома, та і немає сенсу його додому купувати, якщо дитина може вдосталь набавитись тим в садку. А скільки там книжок!!! І щоразу на огляд батьків виставляються ті, котрі будуть читатись на цьому тижні (це я про загальне читання казок всім діткам). Емілі мені щодня щось різне розповідає, то казку про Теремок, то про колобка співає :)

А ще в кожній кімнаті є магнітофон і діткам частенько вмикають якусь музичку - за обідом чи сніданком - спокійну і приємну, а в ігровий час - пісеньки з мультиків. Емілі вже ого скільки всього різного нахапалась, додому приносить і мене ще й вчить :)

Розпорядок дня

Садок працює з 7-ї ранку десь до 6-ї вечора, а то і довше. Кажу не дуже впевнено про вечір, бо я ніколи малюка так допізна не залишала. За цей час дітки встигають і зарядку зробити і двічі погуляти (в теплий сезон) і тричі поїсти. А ще виспатись. Мають час на читання книжечок і музику-танці двічі на тиждень і всілякі там розвивалки (типу вивчення алфавіту, цифр і т.д.), а ще арт. Різні актівіті доступні для батьків і розписані чітко по днях - чим і коли дитина буде займатись. Емілі дуже любить музику і я кожного разу чую від вихователя як Емілі гарно танцювала і як старалсь все виконувати акуратно і правильно :).

Оооо, щойно побачила на фото з розкладом, що садок до 6:30 працює :)

Арт
Дітки багато всякого цікавенького ліплять, малюють, розмальовують, клеять і вирізають. Щодня є один-два, а то і більше, таких от розваг. Потім ці всі шедеври з підписами лежать біля шафок дітей для того щоб батьки помилувались і забрали додому :). Ось лише маленька частинка того, що Емілі робила (звісно з допомогою вихователів) і що дозволяли забирати додому:

Їжа

Їжа - це ще одна причина по якій ми вибрали ходити до "нашого" садка, замість американського. А справа в тому, що годують тут теж по-нашому! Щоранку - каша або омлет, на обід - завжди зупка, на вечерю - гарнір з м'ясним або млинці і до цього салатик. Окремо дають фрукти (як правило перед обідом). Варять компотики і сочки, дають молоко і кефіри. Натомість в американському садку все по-іншому - там немає першого, замість каші пластівці з молоком, дають час від часу солодке у вигляді тутешніх кексів, піцу. Ну правда також щодня дають овочі - не салат, а просто різні овочі на тарілці. Я не кажу, що таке харчування зле для дитини, але як на мене всілякі там зупки і кашки таки на порядок крутіше. Меню щодня різне. В ньому присутні і органік продукти, хоч і не всі. Одним словом моя дитина ніби гамає добре і часом навіть добавки просить :) а ще частенько мені розказує що в садку був "мачний супчик" чи "камончики (макарончики) з мняском" :).

Вихователі
Вихователі всі наші - українці-білоруси, а от асистент вихователя завжди американець, чи швидше американка (я не бачила чоловіків-асистентів чи вихователів). Так що діти щодня чують обидві мови, що, як на мене, не так вже і зле, хоч доця і почала міксувати трохи слова. Мені подобаються усі - привітні, добрі, гарно відносяться до Емілі (суджу по тому, що вона йде до них на ручки, дає цьом на прощання і розповідаю вдома що Роза сказала "харошая дєвочка" :)). Наш садок якийсь дуже сімейний виявився, бо всі, ну чи майже всі вихователі, асистенти і навіть директор і повар водять сюди своїх діток, що таки має свідчити про те, що до дітей добре відносяться.

Свята
Свята, як на мене, організовані дуже "по-нашому", тобто щосезону дітки готують якісь вистави-танці-співи для батьків. Емілі наразі відвідувала лише Свято Осені, а зимове все ми успішно пропустили через хвороби, а там були і дід мороз і снігуронька і подаруночки... Ще восени ми по тих самих причинах пропустили Хеловін, на який я доці навіть костюма готувала... Сподіваюсь що весняно-літні Ранки ми таки відвідаємо. До таких малих діток батьків не запрошують, бо не було б ніякого свята, а всі дітки відразу б опинились на колінах в батьків. Тому запрошують оператора, знімають-монтують відео і продають потім за $26 :). Десь після 3-х рочків батьки вже приходять і самі то все дійство спостерігають.

Про те, що мені Не подобається або чого Не вистарчає
1. На мою думку діти мало гуляють. Справа не в тому, що я б гуляла з малечею більше, а у тому, що якщо раптом на вулиці трохи вітряніше, то дітей 2-3х років вже не виводять. А якщо раптом мокро (бо з ночі розтопився сніг), то теж не виводять, бо ті діти будуть всі в болоті. Тішить те, що в страших групах на таке не дуже звертаються увагу і таки діти від 3-х гуляють частіше. А саме 2 рази вдень орієнтовно по годині часу. І все одно мене мучить той факт, що якби дитина не ходила до дитячого садка, то ми б були значно більше часу на свіжому повітрі...

2. Діти не роблять якихось спільних активностей. Або я про це не знаю. Просто в американських садках діти, наприклад, можуть щось всі разом пекти (по черзі кожен насипає в миску свій інгридієнт) або ще щось в такому дусі. Як на мене, то це дуже корисно і цікаво і виховує в дітях якийсь командний дух. А тут всіх за стіл посадять і кожному дадуть свого пазлика чи листочка для арту чи книжечку. Не те щоб я цим якось надто переймалась (як гулянням до прикладу), але знаючи, що таке є в інших садках, мені б теж хотілось щоб воно було і в нашому.

3. Ще одна гарна практика американських садків - давати щодня батькам звіт про те, що відбувалось з їхньою дитиною - причому я такий звіт бачила і він дуже детальний! В процентах написано скльіки чого дитина з'їла (як правило це 100% піци і 20% овочів :)), які активності і наскільки успішно робила, якщо раптом плакала то чому і як довго і т.д. Знову ж таки, не те щоб я аж дуже переймалась вудсутністю такого звіту у нас, але ідея мені дуже подобається.

4. Зволоження в сухі пори року і більше провітрювання. Не пригадую чи я зізнавалась вам раніше, але я трохи помішана на Комаровському, тому не судіть строго :) І я дуже ЗА те щоб в садках були зволожувачі (таких немає), приміщення провітрювалось регулярно (хоч ніби в нас воно і провітрюється) і дітки багато часу проводили на вулиці. Але тут все в руках батьків і якби таких батьків як я було побільше, то думаю і зволожувачі б з'явились. Але я вже не раз була свідком конфлікту між вихователем чи директором і мамою-татом, котрі приходили до садка з криком про те, що їхня дитина постійно шмаркає, власне, через те, що в приміщенні відкривають вікна, коли там є діти. А ще, як не дивно, дуже багато таких батьків, котрі просять дитину не виводити гуляти і тоді всі йдуть на майданчика, а таки "негуляючих" діток збирають разом і залишають з вихователем. Дивно мені то все, але прийнято гарно казати, що "батьки краще знають, що добре, а що зле для їхніх діток", тому не сперечатимусь.

Якось отак... багато тексту, але думаю знайдуться читачі, кому ця тема актуальна і цікава і таки дочитають аж до самого кінця, за що вам наперед дуже дякую :)

Memory Frame Для Емілі

Давненько зустрічала всілякі ідеї так званих Momory Frame-ів, наприклад, на Pinterest, але якось не задумувалась про створення свого власного. А ось тут Юля з Австралії надихнула своїм запитанням в групі Батьківство :) і я подумала чому б і ні? Чому б не створити собі такого домашнього Memory Frame-а і зібрати там усі пам'ятні і цінні речі моєї Емілі? От тільки таких речей виявилось надто багато, а "коробочки", які можна було б використати для такого проекту мають таки обмежений розмір :).

І все таки першим ділом я почала шукати так званий shadow box, який власне і мав би бути тією "коробочкою" для зберігання всяких цінних речей. Як завжди виручив Амазон. Далі почалось збирання по всій хаті речей, які мені дуже пам'ятні за перші два рочки Емілі. Сюди ввійшли і фото ультразвуку, і перша шапочка, в якій доця нагадувала мені маленького гномика, і іграшки, якими більше за все малюк бавився, і фото ручки-ніжки, і перша срібна ложечка... список (а спершу я склала список) вийшов довжелезний і я вже підсвідомо розуміла, що і половина тих речей не поміститься в один memory frame, надто вже багато позитивних спогадів. Тому довелось відсіювати. А тоді я подумала - а чому такий memory frame має бути лише один? Їх же можна робити скільки завгодно! Кожного року будуть назбируватись всілякі "матеріальні спогади", які не захочеться десь закинути чи загубити! З такою думкою відсіювати стало легше :) і фінально я вибрала лише ті речі, які дуже-дуже пам'ятні, власне, для першого рочку донечки. І ось що з уього цього вийшло:

Тепер це чудо чекає бути почіпленим на стіну поряд з нашими сімейними фото. А я тішуся, що всілякі, на перший погляд звичні для інших речі, і такі дорогі і багаті спогадами для мене, тепер знайшли свою місцинку вдома :)

П.С.: Попросили мене трошки розказати про всі ті пам'ятні речі, які ввійшли до нашого першого меморі фрейму. Так ось, та манюнька шапочка - це перша доціна одьожка в лікарні після отого зеленого чоловічка на фото, і дуже мені запам'яталась, бо Емілі в ній на маленького гномика була схожа :) А, власне, фото в тому чоловічку і шапочці, - це перше доціне фото, їй там, мабуть, десь годинки дві :). Далі відбитки ручки і ніжки. Так кумедно і важко було ті відбитки добре зробити. Ніжку ще куди не йшло, а от розгорнути ті маленькі пальчики було мега важко! Ще в меморі фреймі є одне з перших фото ультразвуку доці, на якому вже було добре видно курносого носика, якому ми дуже дивувались :). І перша срібна ложечка, яку нам бабця Іра подарувала і Емілі ще донедавна з неї гамала. Маленька карточка з параметрами доці - щоб не забути яку вона мала вагу і ріст при народженні (хоч мені здається, що я такого ніколи не забуду :)). А ведмедик - це ялинкова прикраса "Baby First Christmas 2013" - нам татко купив його на доціне перше Різдво. Ну і оскільки це меморі фрейм за перший рік Емілі, то я вирішила додати ще моє улюблене фото, на якому Емілі рочок. А іграшка-зеброчка заслуговує далеко не одного речення! Це наша перша іграшка! Величезне дякуємо Ірі Кварцяній за такий подарунок! Я тоді дізналась, що маленьким діткам легше розгледіти, власне, поєднання білого і чорного кольорів. Одним словом, перша доціна посмішка була адресована до зеброчки. Та і взагалі - це довгий час була найулюбленіша іграшка Емілі! Але вона доволі велика по розміру і не помістилася б до фрейму, от довелося її паперову копію додати :). А ось один з давніх постиків, в якому я згадувала про зеброчку. Ніби про все розповіла.

Як Говорить Емілі - 2 Роки і 2 Місяці

Я вже кілька місяців тому розповідала вам що мій малюк дуже активно і швидко розговорився? Так ось, зараз той самий малюк розговорився ще більше :) каже все підряд, все про що думає і що бачить, все що знає і не знає, або хоче чи не хоче. Це дуже кумедно і весело і цікаво, і дуже часто добряче піднімає нам з татком настрій. Тому хочу поділитись з вами деякими перлами моєї Емілі :)

Уява

Спершу розкажу вам трошки про доціну уяву. Насправді, її цьому ніхто не вчив! Я не пригадую щоб запитувала її на кого схожа хмаринка на небі чи якийсь чудернацький горбок зі снігом. Але тим не менше доця сама собі почала отаке вигадувати і уявляти, а дивує те, що все про що вона каже дійсно так і є. Ось кілька прикладів:

Емілі: (розлила компотик на столі... пауза... дивиться на мене) о май гаш, розлила кампотік

Мама: (я тільки сміюсь після тої фрази, хоча збиралась сваритись :))

Емілі: дивись, схожий на коніка :) (і правда розлитий компотик був схожий точно на коника!)

---

Візьме серветку, помне-помне, так дивиться уважно і каже "о, схожий на вочика"!

---

Дивиться в небо і вигадує на кого схожі хмаринки (це мій улюблений момент)

---

Сидить за столом їсть сир, відкусить кусочок і каже "дивись, мама, сир схожий на крокодила", а потім починає показувати як той крокодил по столі повзає :). А далі відкусить ще кусочок і каже "а тепер черепашка" і всім кругом показує яка в неї вийшла черепашка.

---

Недавно крутиться собі по хаті і каже "я танцюю". А я питаю "а музика де? танцюєш без музики?". А дитина відразу "ля-ля-ля ля-ля-ля" - от і придумала собі музику :)

Багатомовність

Ви вже знаєте, що в садку Емілі чує багато російської мови, вдома лише українську, а мультики і пісеньки в нас в більшості англійською, як в садку, так і вдома. Одним словом дитина чує на раз аж 3 різні мови, то як ви думаєте вона буде балакати? :) Звісно! Всіма одночасно!

- ой, мама, what this? (як хоче запитати що воно таке)

---

- мальчики, виходите, камон (так мені каже, якщо я далеко від неї відстала на прогулянці :) видно так в садку діток кличуть)

---

- O my gosh, розлила капотік (то вже класика жанру :))

---

Мама: зараз я буду сваритись за ... (вже не пригадую що то воно таке було)

Емілі: Ітан, но-но, стоп, ану пішов в тайм аут :))))))) (Ітан хлопчик з садка, якого Емілі частенько згадує)

---

Формулювання речень

Дуже цікаво було спостерігати за тим як доця формулює свої перші речення. Спершу, коли в неї ще не було запасу дієслів, вона їх заміняла на "хм-хм" і виходило щось типу "мама хм-хм печенька" (мама дай печенька) :). Далі наступив етап, коли доця озброїлась вже добрим десятком дієслів, але не завжди знала коли і які треба застосовувати. І виходило щось отаке:

Мама: (сиджу за письмовим столом, пишу в блокноті)

Емілі: (залізла на коліна, подивилась що я роблю і каже) о, мама робить ейбісі :)

---

Вийшли на вулицю гуляти, а там конкретний мінус і холодно. Доця тільки за двері вийшла, зупинилась, уважно дивиться кудись перед собою і каже "Емілі робить дим" :) тобто дихає так що пара йде.

---

Дала доці макарончики, але перемішала їх не тільки з сиром, а ще й з м'ясом. Емілі так подивилась в тарілку і каже "нііііі, хочу чисті макарончики!" (не дуже в контексті дієслів, але суть та сама :))

---

А зараз вже гарно вміє більшість дієслів застосувати і будувати правильні речення. Тільки відмінювання ми ще не повністю освоїли ).

Запитання

Вже почався в нас період запитань, але ще поки без "а чому?". Наразі маємо такі в арсеналі:

- мама, ти што сама пишеш? :) І так кожного разу як я роблю щось без неї - чи то йду в туалет, чи йду одягатись на вулицю, чи взуваюсь. Одним словом в такі моменти дитина прибігає до мене і гнівно так але з посмішкою махає руками і каже "мама, ти што сама одягаєшся?" :)

---

- це хто? монстрик? :) Візьме щось в руки (чи то іграшку чи папірчик чи будь-який інший предмет) прибігає і питає "мама, це хто?" або "мама, це що таке?". А я спершу відповідала, а потім, думаю, нехай сама вчиться пояснювати. І тепер малюк навіть не дочекається відповіді на своє запитання, а відразу видає якусь версію що то воно таке :)

---

- ховається і питає "а де Емілі заховалась?". Причому поки не розуміє, що ховатись треба так щоб цього ніхто не бачив і не чув :) Або бігає і шукає по хаті "а де татко? заховався? нема татка!"  

---

Хитрощі

І хто, скажіть мені будь ласка, вчить тих дітей хитрувати? Тут вони точно не можуть копіювати поведінку батьків, бо щось не пригадую, щоб ми з Ромою щось подібне говорили.

Приходить до мене Емілі на кухню, така вся весела і радісна і так ручки склала біля личка, дивиться на мене такими очима як той котик зі Шрека і каже "мама, будяська, дай шоколадку... Емілі чемна" :)) ну і як тут не дати???

---

Емілі: (сидить на дивані дивиться мультики і каже) мама, дай печенька

Мама: навіщо тобі печенька, ти ж дивишся мультики (та і печенька на дивані ми не дуже дозволяємо їсти)

Емілі: (навіть не подумавши, таке враження що відповідь була вже заготовлена) печенька будуть сидіти біля нас і дивитись мультики :)

---

Мама: (строгим тоном) Емілі, ми запізнюємось, будь ласка підійди до мене і давай будемо швиденько одягатись

Емілі: (покрутиться ще собі трошки, потанцює, а потім прийде і каже) любу маму :) (обіймає і цілує в щоку)

---

А взагалі отаке "любу маму" віднедавна почало в малечі проявлятись частенько і каже вона це не тільки коли хоче щоб я перестала сваритись, а і тоді коли мені сумно або і просто так, коли воно їй захочеться. Після тих слів вже не в силах ні сваритись ні сумувати :).

Ще хотіла собі на пам'ять записати кілька слів, які доця кумедно говорила, мені навіть не хотілось її виправляти, а навпаки, ми з Ромою навчились їх казати так само. Наприклад "аптосик" (автобус) або камончики (макарончики) :) більше не пригадую зараз, але оці два дуже люблю, хоч Емілі вже і каже їх правильно.

А на закуску ось вам трішки Всякої Всядчини від Емілі (віршики, пісеньки, танці та інше) :)

А Що Ви Думаєте Про ... Похвалу Дітей?

Прокинулась сьогодні вранці з думкою, що я надто багато хвалю Емілі :) чи то воно мені щось таке наснилося, чи такі думки навіяні недавнішнім прочитанням статей на цю тему... але от чомусь саме сьогодні мені здалось, що я роблю щось не так і що треба щось міняти. Але ось пройшло вже кілька годин обдумувань цього питання і я далі для себе не можу знайти тієї "золотої серединки" яка б влаштовувала мене, як маму маленької донечки, і була прийнятною, а головне позитивно-корисною для Емілі. Ось тому вирішила запитати вас! 

Одні пишуть про те, що хвалити дітей треба постійно і навіть за самі незначні успішні кроки і наводять приклад в стилі - от чому єврейські діти виростають такими талановитими, успішними, а головне щасливими. Інші розповідають і навіть проводять тренінги про те, що завжди має бути адекватна критики дитини/людини, бо лише з однією похвалою чи, навпаки, з акцентуванням на недоліки людина ніколи не буде знати куди їй рухатись. Ще в книжах зустрічала таку думку, що якщо дитину хвалити за щось часто, то вона перестане робити це в своє задоволення і для себе, а постійно чекатиме на цю ж похвалу і привертатиме до себе увагу. Десь воно так є зараз з Емілі. Чи то вона катається на гірці, чи пробує сама одягатись, чи навіть коли банально їсть банан, вона відразу прибігає до мене з фразою "мама-мама, Емілі сяма-сяма з'їла такий велИииикий банан" :) Мене, звісно, воно дуже тішить і забавляє, але в деяких ситуаціях і турбує, Ну скажімо, мені б хотілось, щоб доця отримувала задоволення від катання на гірці чи качельці, а не робила це для того щоб я звернула увагу яка вона молодець, що сяма-сяма з'їхала з такої великої гірки. А може це ще вік такий? Може в два рочки воно так і має бути?

Одним словом а що ви думаєте про похвалу дитини? Скільки її повинно бути? Чи варто хвалити дітей навіть за найменші досягнення? Чи хорошим є метод "зеленої ручки" (ну знаєте коли в школі замість того щоб обводити червоною ручкою помилки, які дитина зробила, вчитель бере зелену і обводить те, що було правильним)? Чи мотивує похвала? І де власне та "золота серединка" між похвалою і критикою?

Братья и сестры. Как помочь вашим детям жить дружно. Адель Фабер, Элейн Мазлиш.

Перш за все варто відразу сказати, що це чудове доповнення до книжки "Як говорити щоб діти слухали...", яке, власне, дуже кльово і легко читається після того як вже знаєш і розумієш якими мають бути основні принципи в спілкування не тільки з дітьми, а і загалом. По-друге, дуже дякую Юлі :) за те що порекомендувала таку круту книженцію! Я отримала купу задоволення від прочитання! А тепер до справи.

Книжка розповідає про багато різних аспектів в спілкуванні між братами-сестрами, як в дитячому, так і в дорослому віці, і по максимуму висвітлює основні проблеми, які між ними виникають. При цьому (що мені особливо сподобалось) автори не стверджують, що їхні підходи і поради завжди спрацюють і всім дітям чи сім'ям підійдуть. Вони цілком свідомі того, що всі діти різні і конфлікти різні і ситуації... що буває так, що жоден підхід не спрацює і часто треба зовнішня допомога, скажімо психолога. Але при цьому від їхніх методів точно не стане гірше! А ще книжка написана в стилі проведення семінару відразу з відгуками від учасників, їхніми власними історіями і випробовуванням запропонованих підходів на практиці. Такий стиль опису робить її дуже доступною і складається враження, що і ти сам є учасником такого семінару, тільки не можеш висловити власної думки :) В мене ще не було нагоди випробовувати наведені в книжці "хитрощі" на практиці (хоч може і не доведеться?! маю таку потаємну надію, що мої діти будуть жити дружно :)))), але я вам трошки розкажу про поради і ситуації, які мені дуже запам'ятались. 

Для початку скажу, що я собі і не уявляла який великий вплив мають, власне, батьки на стосунки між дітьми в сім'ї. Але судячи з історій описаних в книжці, більшість проблем між братами-сестрами якраз через те, що батьки не вміють правильно реагувати і допомагати чи не допомагати їх вирішувати. Мало того, з книжки я зрозуміла, що якщо такі проблеми (обіди, непорозуміння, ревність, суперництво, ...) між дітьми є в дитячому віці, то дуже ймовірно, що вони так і залишаться в дорослому. Може і не дуже правильно називати це "проблемою", бо воно ніби природно, що діти хочуть до себе більшої уваги, ображаються один на одного якщо щось не поділили, б'ються, кусаються і жаліються... Але тут і, правда, дуже важливо як ведуть себе при цьому батьки і чи залишиться таке суперництво вже між дорослими братами-сестрами. 

Отож, намагатимусь коротко для вас і для себе занотувати якісь основні "правила поведінки" батьків в різних ситуаціях.

1. Підтверджувати почуття дитини - незмінне правило від Адвль і Елейн, або в даному випадку "підтверджувати почуття дітей по відношенню один до одного". І ні в якому разі не заперечувати їх! Типу, якщо дитина злиться, то треба сказати "я бачу який ти злий, що сталося так і так ... (старший брат забрав улюблену іграшку)" замість того щоб пояснювати дитині що "нічого не сталося і немає чого злитись (дай побавитись, старший теж хоче)".

2. Встановити вдома правила в стилі - "в нас вдома ніхто нікого не б'є і не ображає" і запропонувати натомість якесь інше вирішення - "скажіть які ви недобрі один на одного", "вирішіть проблему самостійно і словами, а я скоро повернусь і ви мені розкажете до чого домовились".

3. Не порівнювати! Ні в якому випадку не порівнювати дітей! Навіть у відсутності брата чи сетри. Не можна навіть при одній дитині хвалити чи ставити в приклад іншу. Якщо говорити з однією дитиною, то говорити лише про неї, її досягнення і її вподобання. Цікавим для мене було те, що в випадках порівнювання страждаються обидві сторони, причому та, котру дуже хвалять, може страждати навіть більше! В книжці багато історій від тата чи мами, яких їхні батьки ставили в приклад і вважали ідеальними, правильними і хорошими. Такі мами і тати розказують який це був тягар для них завжди бути прикладом для когось іншого, замість того щоб мати можливість бути нечемними і неідеальними.

4. Не робити з дітей суперників, робити команду! Замість того щоб казати "ану хто швидше одягнеться" та ще й давати за це якийсь "приз" краще вигадати щось на кшталт "ану чи ви зможете обоє одягнутись швидше таймера, котрий я наставлю на 5 хвилин". Тоді діти навпаки будуть допомагати один одному щоб обоє встигли.

5. До дітей не можна ставитись однаково! Скажу відразу, що цей момент мені було найважче зрозуміти, бо якось воно природно казати "я вас люблю однаково", "ви для мене однаково дорогі" чи "ось вам обом по 3 цукерки". Здається, що все чесно, хіба ні?! А виявляється, що для дітей таке не підходить. Кожна дитина хоче бути особливою і унікальною. В кожної дитини є свої потреби в ту чи іншу секунду. І якщо дитина питає "кого ти більше любиш мене чи мого брата", то "правильно" буде сказати "ти в мене унікальна Емілі і більше такої іншої на цілому світі немає", ніж "я вас з братом люблю однаково" - така відповідь, судячи з прикладів наведених в книжці, не задовільнить дитину. А щодо "цукерків" теж цікаво. Ідея в тому, що треба давати кожному по потребі, а не кожному однаково. І якщо одна дитина каже, що братику дісталось більше млинців, то треба переключити її увагу на її потреби, наприклад перепитати чи вона голодна і чи з'їла б ще млинець, а не пояснювати що я вам обом дала однакову кількість млинців та ще й однакового розміру :).

6. Виділяти кожній дитині час по потребі, а не всім однаково. Це теж було для мене якось важко спочатку усвідомити. Хіба не краще щоб було чесно?! Одній дитині приділити 15 хв., а потім іншій... А виявляється, що діти і самі повинні розуміти, що є певні потреби і скажімо нагодувати братика зараз важливіше ніж помалювати з старшою донькою. Але при цьому треба пояснити, що як тільки братик буде ситий, то мама прийде і зможе приділити час доньці. Якось отак :)

7. Не нав'язувати дитині ролі! Ще одне мега важливе правило! Не можна казати дитині, що вона "зла", "забіяка", "нехлюя" і т.д. Цим ми нав'язуємо роль в яку дитина рано чи пізно повірить і буде вести себе відповідно, - типу "якщо я нехлюя, то навіщо старатись бути акуратною???". Треба оцінювати ситуацію, а не дитину. Казати щось на кшталт "мені не сподобалось як ти повелась з братом, в нашій сім'ї ніхто нікого не б'є" замість того щоб обізвати дитину злою забіякою. Цікаво ще й те, що і "позитивні" ролі теж не можна нав'язувати. Не треба дитину весь час називати "акуратною принцесою" і постійно за це хвалити, це теж "тягар" для дитини постійно відповідати таким "високим стандартам". А ще, не треба і самим дітям дозволяти нав'язувати один одному ролі. Наприклад, якщо дитина каже "я поганий", то треба відповісти щост типу "я знаю, що ти можеш бути хорошим, а пам'ятаєш як вчора ... (ти сам поділився іграшкою з сестрою)".

8. Дітей з проблемами не варто сприймати як проблемних дітей. Я не хочу тут зараз говорити про дітей з якимись фізичними вадами чи вадами розвитку - це окрема і дуже складна тема. Але це правило можна запросто примінити і у випадку, коли в одної дитини щось виходить дуже круто, а в іншої зовсім не виходить. Наприклад, не можна казати дитині "давай ми не будемо займатись музикою, бо воно тобі не дуже вдається, а давай краще підемо на малювання", а тим більше не можна підтримувати саму дитину, коли вона каже "я напевно не буду займатись грою на гітарі, бо в мене нічого не виходить, а от у старшої сестри все просто супер!". Якщо дитині щось подобається (справді подобається, а не тоді коли вона сама просить забрати її з занять), то треба максимально це підтримувати, щоб дитина повірила що вона може це зробити.

9. Запропонувати дітям самим знайти рішення проблеми. Цікава ідея. Замість того щоб батькам "розрулювали" всі конфлікти, треба дати дітям прийняти рішення самим. Сказати щось типу "я бачу, що у вас виникла проблема і що кожен з вас хоче бавитись однією і тією ж іграшкою. спробуйте вирішити самостійно цю проблему і встановити свої правила". Якщо вірити книжці, то в більшості випадків діти самі вигадують собі цілком адекватні правила і взагалі таким чином навчаться і надалі самі вирішувати конфлікти без допомоги батьків.

Ще в книжці багато розповідається про драки між братами-сестрами, про якісь дуже серйозні конфлікти, які справді потребують негайного вмішання дорослих і ще багато-багато всякої всядчини. Є купа цікавих прикладів з життя різних людей, можна багато над чим подумати... Одним словом якщо така тема вам актуальна чи буде актуальна в майбутньому, то дуже рекомендую почитати - книжка крута! :)

3 Роки В Америці

Три роки тому саме у цю хвилину наш літак авіакомпанії LOT приземлився в Чикаго... Пригадую, що було мокро і холодно (в той рік місцева зима не дуже вдалась, хоч трохи снігу до березня таки випало), ще пригадую, що я прилетіла з температурою під 40, хворим горлом і повною сумкою медикаментів, налякана тим, що тут всі ліки продаються лише по рецептах від лікарів, до яких йти дуже і дуже дорого. Відразу з аеропорта нас забрали тоді ще просто Діма і Лєна - чоловік і дружина з Білорусі, яких ми до цього в очі не бачили, а тепер одні з кращих наших друзів, а Діма ще й хресний Емілі :). За пів року до цього ми з чоловіком вже були в Чикаго - прилітали у відпустку, та і хотілось подивитись що воно таке гамерика ще до того, як приймати таке важливе рішення про те щоб сюди переїжджати на довго, - тому ми доволі спокійно сприймали, власне, наш приліт, хоч і розуміли, що двотижнева відпустка - це одне, а довготривале життя тут - геть інше.

Пригадую, що в перший же вечір ми перезнайомились з купою нових людей, бо перший час (а потім виявилось що це аж пів року) ми жили в такому собі "комунальному" особняку з іншими схожими на нас - програмістами з України, Росії, Білорусі, котрі приїхали сюди працювати на одну і ту ж фірму. Зате було весело :) хоч, звісно, були свої "приколи" - купа незнайомих людей живуть в одному будинку і користуються спільною кухнею чи одним і тим самим кондиціонером/опаленням... самі розумієте... але, на диво, конфліктів було дуже мало і ми доволі швидко здружились і навіть досі багато з ким підтримуємо дружні стосунки і час від часу бачимось.

А ще пригадую ту маленьку "коморку" в якій ми з чоловіком жили усі пів року :) кімнатою її важко назвати, бо вже надто маленька була, зате і платили за неї ми порівняно копійки і, на диво, нам там було доволі комфортно. Важко сказати чому... чи це ми так легко адаптовуємось до різних умов, чи просто на той момент хотіли трохи грошей назбирати і не платити багато за житло... мабуть все разом... але нам, і правда, там жилось нормально. Кожен з нас мав свого робочого стола (я весь час працювала звідти ще на свою українську фірму) та і кімнатка була світлою з великими вікнами... так що спогади від життя там лише позитивні.

Вже у перші пів року в штатах наше життя докорінно змінилось і не лише через такий серйозний переїзд - ми ж змінили не роботу чи район проживання, або хоча б місто в межах України, ми змінили країну і не просто країну, а таку що знаходиться за N тисяч миль від рідної! І хоч ми і були в штатах раніше, але, насправді, нічого про них не знали, аж до переселення... та і до цих пір ще ого скільки всього "вчимо", взнаємо, читаємо - певно це безкінечний процес для нас :).

Чи змінились ми за ці 3 роки? Так, однозначно змінились. Ми стали спокійнішими (по моїх спостереженнях тут значно менше "подразників", які щодня дратують чи виводять з себе), безтурботнішими (незважаючи на те, що тепер ми батьки), трошки менше п'яними :) (за 3 роки ми тут хіба пиво п'ємо по п'ятницях, ну і ще шампанське по святах... кілька днів тому пили мохіто :)), добрішими, людянішими (особливо до незнайомих людей, більшість з яких проявляють таку ж доброту і людяність до тебе), більш самостійними, бо немає на кого розраховувати окрім себе (хоч і є багато хороших друзів), певно трохи мудрішими (бо приймали та і продовжуємо приймати багато важливих рішень, які б, мабуть, навіть не довелось приймати в Україні), мабуть щасливішими - не тому, що були якимись нещасливими в Україні, зовсім ні, ми і зараз цілком спокійно розглядаємо варіант повернення додому, якби раптом щось... а "щасливішими" в тому сенсі, що дуже багато змінилось в нашому житті - все кругом нове і цікаве, і воно таке мало не щодня - весь час стикаєшся з новими проблемами, є маса ідей для подорожів, море цікавих місць для проведення вільного часу... Я не кажу,  що цього всього не було в Україні, але мабуть там вдома ми ввійшли в якусь щоденну рутину робота-дім... хоч, все одно, ми багато подорожували... Але от пригадую собі як рідко ми бачились з друзями в Україні... чому? невже ми там усі були більш зайнятими? у кожного було більше своїх власних проблем? чи може далеко жили одне від одного? та ні... в межах маленького Львова можна було пішки піти в гості, або домовитись зустрітись і погуляти в будь-якому місцевому парку чи кафе в центральній частині міста... і ні для кого не було б проблемою добратись до місця зустрічі... А тут, де відстані вимірюються десятками і сотнями миль, ми умудряємось бачитись просто так, святкувати разом дні народження, свята і проводити час з людьми, яких знаємо лише 3 роки... важко сказати чому воно так, але тут ми стали більш товариськими і відкритими для зустрічей.

Ще ми стали батьками! І хоч ми з чоловіком ще не маємо якогось конкретного статусу перебування в штатах, але донечка вже американка, і тепер її в Україну пускають лише на 90 днів :).

З особистих досягнень - я навчилась водити машину, хоч правильніше буде сказати я навчилась не боятись водити машину (бо в Україні трохи водила, але то було так морально важко для мене, що зрештою я від цього відмовилась), однозначно крутіше стала розмовляти англійською, хоч майже не працювала тут (не рахуючи кількох тижнів), і навіть трохи іспанською :), знайшла нарешті час для себе і своїх забаганок (чомусь в Україні я на це часу знайти не могла), почала більше займатись спортом (принаймні в ті періоди, коли не ходила вагітною :)), завела друзів, з якими регулярно підтримую стосунки, завела блог (і тепер рідні знають навіть більше про наше життя, ніж знали, коли ми були в Україні), вдосконалила свої кулінарні здібності (я дуже мало готувала раніше, бо завжди поряд були обидві мами :)) і, як мені здається, стала якоюсь дружелюбнішою і легшою людиною, ніж була до цього. 

Звісно є багато мінусів отакого нашого переїзду, і найбільший серед них, це відсутність поряд рідних, хоч навіть на відстані ми отримуємо від них багато підтримки, але ж це зовсім інше. Звісно, ми сумуємо за батьками і сестрами (особливо перший рік мені якось важко дався, зараз вже трохи звиклась...), хоч і стараємось їх запрошувати в гості частіше, та і самі вже кілька разів літали додому (принаймні я і Емілі). Часом дуже не вистачає простої фізичної допомоги, особливо ми це добре відчули, коли в нас з'явилась Емілі і часу на себе не залишилось зовсім. Але ми вже звикли давати раду самі, хоч, думаю, що бабусям і дідусям було б дуже і дуже приємно бавити малюка хоч час від часу :). Але на це все можна глянути і з іншої сторони - майже усі рідні вже мають американську візу, і вже за 2 тижні ми чекаємо в гості батьків чоловіка, а за кілька місяців і мою маму, до речі то вже буде втретє. Так що не все так зле, бо хоч частинка України до нас таки час від часу прилітає. І навіть друзі! В нас вже було купа друзів в гостях! Просто багато хто з них айтішники і їздять  в штати по роботі, а нам пощастило жити в місті з одним з найбільших аеропортів і пунктів пересадок в штатах. От і багато хто летить через Чикаго і залишається в нас ночувати або просто знаходить один-два вечори для зустрічі.

А ще з моїх відчуттів і спостережень життя в Америці простіше. Попри всю незрозумілість медичної системи, все просто - маєш страхівку (бажано хорошу), платиш за неї щомісяця і вона майже все тобі покриває. Звісно, я трохи перебільшую, бо система страхування та і сама медицина тут дуже і дуже не прості, і навіть самі американці не до кінця розуміють як вона працює, але нам пощастило мати хорошу страхівку, яка багато чого покриває і ми вже більш менш орієнтуємось за що платитимемо самі, а за що ні. Жодних ходінь до лікарів "по знайомству", жодних взяток, незрозумілих процедур і т.д. Для мене тут медицина більш приваблива. Купити і оформити машину можна за кілька годин - весь процес купівлі вже налагоджений і відбувається однаково для всіх. Ні тобі відсутність бланків, вимагання тих же взяток, стоянь в черзі (черга є, але одна для всіх і по номерках - Все Чесно)! Перш ніж купити будь-який товар можна про нього в деталях прочитати в неті, будь-які рев'ю, оцінки і відгуки. Та і купити можна відразу онлайн, навіть не відвідуючи магазин, а як не влаштовує, то без проблем повернути, часто навіть безкоштовно поштою чи занести в магазин, якщо така опція є. З купівлею будь-чого тут взагалі дуже просто, а найпривабливіше якраз те, що майже все можна повернути до місяця часу, а інколи навіть і до 3-х місяців. Купувати Зручно! До банкоматів можна під'їхати на машині. З парковками проблем немає. Вулиці посипають сіллю ще за 2 дні до того як має випасти сніг, а якщо снігу надто багато то прибиратимуть його всю ніч. Завжди є customer service і місце куди можна поскаржитись, якщо раптом щось не влаштовує. Повернути свої гроші можна навіть за роздруковані фото, якщо раптом тобі вони не подобаються. Так, тут не будуть уступати місце чи пропускати в черзі маму з дітьми, бо це природньо їздити, ходити і стояти в черзі з малюками - тут всі так роблять! Так, тут за все треба платити, а без роботи взагалі вижити не реально, але тут Стільки Можливостей!....

Перечитала статейку і якась вона мені сумна видалась ). Але ж все добре насправді! Попри всілякі труднощі ми все одно щасливі, радісні, відкриті до нових ідей, подорожей і пригод! Вже так багато всього цікавого з нами відбулось за ці 3 роки, а скільки ще всього має відбутись! З нетерпінням чекатимемо нових змін у нашому житті, а чи будуть вони тут чи десь інде, це вже не таке і має значення. Головне, що ми разом і є один в одного!

Якось отак... :)