Jan 21, 2017

Зміни У 2016-му

Давненько мені не писалось тутка... Привіт усім! Як ваші справи? :) Скучила за вами! Читаю ваші блоги, не відписую, але завжди читаю! Сумую за вашими коментарями... Сподіваюсь ви мене не забули :)

2016 виявився повний фейлом в плані всіх моїх проектів. Все почалось ще з обіцянки щомісяця розказувати про наші справи і постати фотки: мене вистачило на 2 місяці, далі на якийсь підсумок по нашій весні та й на тому проект закінчився. Ще пригадую починала писати про якісь особливо-унікальні дні в моєму житті (а таких було ще багато насправді від моменту десь серпневого посту), але і те закинула. Ну а про осінні спортивні досягнення, дієти, аромотерапію (про яку я мала б розказувати в жовтні) - взагалі мовчу... А я, так між іншим, мило варила ;) а ви навіть про це не знаєте... ех... Мала надію, що хоч цей проект доведу до кінця, але і тут не склалось... Але ж усьому є поясненя! Чи то скоріше відмазки? Я ще не вирішила, що то таке було :) А було, насправді, неймовірно велика купа всіляких приємностей і кардинальних змін для усіх нас! По-перше, я вийшла на роботу! Круто, хіба нє? Повірте, після 4-х років декрету (тимчасова робота з дому по 2-3 години в день не рахується) це дуже круто для мене! Тому залишайтесь зі мною і читайте далі...

Як я вже казала - я вийшла на роботу. Не планувала. Більше того – навіть не хотіла. Тобто хотіла, але з весни, хоча б... не раніше. Але є щось в тому світі окрім наших бажань і якийсь отой фатум чи то доля часом дуже вчасно корегують наші плани. Отож, десь на початку жовтня дзвонить мені подруга і каже, що в них стартуватиме новий проект і вона бачить мене на цьому проекті як нікого. І все ніби гарно так – старт проекту, ключові ролі і позиції, цілком нова команда, нові технології, автоматизація (про яку я давно мріяла)... Лиш один момент – треба перші 4-6 тижнів працювати в клієнтському офісі в Коламбусі (3-4 дні в тиждень). Після цієї фрази я цілковито відмовляюсь, бо навіть не бачу як я б змогла таке провернути – відлучати Девіда від грудей – не варіант, з ким залишати, як чоловік справиться з Емілі, яка дуже мамина доця... Одним словом не моя робота, не мій проект, не піду. І я б так і залишилась в своїй зоні комфорту, якби Оксана не виявилась людиною для котрої відповідь “ні” не підходить :) а вона саме така! І коли їй щось треба, то вона досягне цього будь-якими можливими і неможливими способами! І я просто неймовірно вдячна їй за це (не знаю чи вона мене читає :))) мабуть швидше ні, ніж так)! Ви собі просто не уявляєте яка я хеппі, що все склалось так як склалось, що я наважилась піти на такі кардинальні зміни (а для мене вони такими), що Оксана таки витягла мене з домашньої рутини і допомогла зрозуміти, що при великому бажанні можливо організувати все що завгодно! Тепер я трошки така бізнес леді з сумкою від Кельвін Кляйн :)))). Я щодня (ну, майже щодня,) добираюсь поїздом на роботу – не метро! ПОЇЗДОМ. Ніколи в житті не повірила б, що буду годину добиратись до роботи :). Працюю в Чикаго в крутому офісі на крутого клієнта. Літаю час від часу в Коламбус до вже згаданого клієнта – то як відпустка, а не робота :) ходимо в ресторани (в готелях не дуже наготуєшся), в кіно, на екскурсії...

Але ж вам певно цікаво як то я все поменеджала пра?! Одним словом якщо чогось дуже хотіти (а чим більше я взнавала про ту роботу тим більше її хотіла) можна придумати і організувати все на світі! Першим ділом я для себе зрозуміла і прийняла наступне – Емілі достатньо доросла щоб залишитись з татом, Девіда я не хочу відлучати від грудей і не хочу залишати з незнайомою мені людиною-нянею. От і почали ми з чоловіком вигадувати і продумувати різні варіанти ситуації. Розповідати про всі варіанти я не буду, хоч було їх в нас не мало (як виявилось не буває безвихідних ситуацій, хоч моя мені на початках такою і здавалась :)), а розкажу лиш про той фінальний обраний і найкращий. Отож план, реалізація якого триває досі, такий: до Девіда прилітає бабуся на 4 тижні (дякуємо Роминій мамі за те що так швидко все владнала з роботою і особистими планами), Емілі йде на повний день в садок, я виходжу на роботу, через 4 тижні з Девідом залишається моя подруга, а в лютому на півтора місяці прилітає вже моя мама. З квітня Девід йде в садок. Спитаєте чому я не віддала в садок відразу і навіщо то треба було отакі замути вигадувати? Просто я хочу в конкретний садок – той в котрий ходить Емілі, а там місце буде лише з квітня. Та і мені спокійніше все таки що така малеча буде вдома доглянута, нагодована і вигуляна. Та і в сезон грипу не дуже хочеться віддавати дитину до інших сопливих дітей, бо що ж то буде за робота, якщо я кожен другий тиждень вдома з ним сидітиму?! І бабусь зайвий раз запросили – це ж завжди приємно :). Правда трохи нюансів з нашим планом, бо Віка приходить до нас з своєю донечкою маленькою і Девід дуже ревнує. Прикиньте?! Не Меланка ревнує, бо мама іншою дитиною займається, а мій малий, бо видно відчуває, що Віка до нього прийшла і не хоче ділитись тою увагою ні з ким. Так що часом Віці не просто з тими дітлахами, але вона тримається :). Ще момент з садком – в нас там трохи якісь зміни з менеджментом і вже немає тих з ким я про квітень домовлялась, одним словом все не зрозуміло зараз...

Але роботу в Чикаго ще було реально спланувати, а от що робити з відрядженнями?! Було б просто якби я готова була відлучати Девіда від грудей, бо малий вже на той момент їв добре дорослу їжу. Я вже й не пригадую що ми там планували і що думали, тому розкажу що в результаті вийшло. В перший тиждень відрядження я потягла малого і бабцю з собою в Коламбус. Ми собі жили в готелі близенько від офісу і я навіть в обід приїжджала годувати Девіда. Наступний тиждень я вже полетіла сама, вирішила що тато і бабця протримаються 2 нічки. Так і сталось! Вони супер гарно протримались, а для мене та поїздка була справжньою відпусткою! :) Далі я знов взяла Девіда з бабцею у відрядження. А на четвертий тиждень прихворіла Емілі і я працювала з дому. Отак і пережили ті обовязкові 4 тижні. Зате скільки всього навчилась я! Вперше сама летіла, брала машину на прокат, драйвала в чужому місті, поселялась в готель, працювала! (мій перший робочий день був саме в Коламбусі :)). Крутий досвід чесно! Тепер чуюся в силі їхати куди завгодно і драйвати де завгодно! Такий досвід цікавий в мене ще колись був, коли довелось теж по роботі самій на Манілу летіти з трьома пересадками через арабські країни :) Було круто!


Отаким було закінчення 2016 року... От чому я цілком закинула всі свої бложні проектики... От чому так давно нічого тут не писала і навіть не знаю коли наступного разу писатиму... Я ще лише вчусь давати раду з роботою, дітьми, чоловіком, готуванням і прибиранням... До чогось вже адаптувалась, а щось так і залишається непоменеджаним. Скоро мама до нас в гості прилетить, весна прийде, відпустку візьмемо... А наразі тішуся щоденними поїздкам в поїзді з чоловіком, і роботою в офісі :)

Пригадую, що я ще вам обіцяла розказати про свої 12 тижнів на проекті WowBody :) та, я барала участь в такому! Це мега крутий проект і я капець яка хеппі була в ньому приймати участь. Але така розповідь вимагає окремого простору для опису, тому спробую якось в іншому пості про все написати. А тут лише скажу, що після народження Девіда (а це було без шести днів рік тому :)) я схудла на 22 кг, навчилась стояти в планці не менше 2-х хвилин і легко ношу S-ку, а часом і XS-ку :) Задоволена собою, своїми досягненнями і зовнішнім виглядом!


Я так багато хочу розказати, але якщо ще хоч абзац напишу, то ви певно втомитесь читати, тому далі будуть окремі пости - про красуню Емілі і її три рочки, про Девіда, його преші кроки і перший День Народження, про початок 2017 і наші плани... Сподіваюсь, що тепер не пропадатиму аж так на довго :)